3 розділ

М'юні вже кілька годин лежала та дивилася на стелю. Певно, той лист, який з'явився на столі, містив у собі купу важливої інформації. Дівчина ліниво зиркнула на досить вишуканий папір та тихо зітхнула. Події минулого дня зовсім виснажили її. І де ж усе пішло шкереберть?
М'юні не засинала з того моменту, як прокинулася посеред ночі від раптового спогаду. Може, це її мозок глузує з неї та намагається покарати за неправильне рішення.
Дівчина скривилася і знову перевела погляд на стелю. Все-таки зовсім немає часу жалкувати про свій вибір, та й не можна заперечувати, що навіть без її згоди вона б усе одно потрапила до Садиби Наук.
Все, що М'юні знає про цю організацію, насправді обмежується досить загальновідомими фактами.
По-перше, Садиба Наук — це місце, яке, на думку аларійців, є однією з головних складових розвитку цивілізації. І саме тому мрією кожного юного студента є в майбутньому потрапити до так званого «святилища знань».
Це навіть дещо огидно, як деякі представники подібних цілей не сплять ночами й судомно намагаються досягти найкращих результатів, чого б це не вартувало.
По-друге, тим, хто заснував організацію Садиби Наук, є Вільгельм. Цього аларійця поважають настільки, що навіть дітей не удостоюють честі мати його ім'я, тож і без прізвища можна легко зрозуміти, про кого йдеться.
По-третє, зазвичай дуже обдарованих учнів академії забирають до Садиби Наук, де до них приставляють дуже відомого і розумного наставника.
М'юні супиться. Проблема таки в тому, що жоден із цих фактів аж ніяк не пояснює, чому вона потрапила до того жахливого і водночас прекрасного місця.
Поки дівчина намагалася згадати ще хоч щось, що могло б прояснити ситуацію, за обрієм уже почала жевріти зоря Люмен.
Зазвичай М'юні не виходила зі своєї кімнати до сьомої, а то й восьмої години ранку. Та сьогодні все ж сталося виключення з правил.
В обсерваторії було тихо. Майже всі астрономи зараз упорядковували новозібрану інформацію і коригували стару, зібравшись у великій спостережній залі.
Кампус, де розташовувалися кімнати працівників, був майже порожнім, тож М'юні могла спокійно розходжувати, де їй тільки заманеться.
Вона зовсім не дивилася, куди саме йшла. На ній досі була та нестерпно вишукана сукня, яка пом'ялася під час сну, а волосся безладно стирчало в усі боки. Єдине, що зараз займало всі думки дівчини, — це питання. Нескінченні, нав'язливі й приречені не бути ніким почутими запитання.
«Чому вони обрали мене? Таких, як я, певно, багато, то чому ж саме мені дісталася подібна доля? Чого вони насправді хочуть? Яким чином я маю вбити людину, якщо це вимерла цивілізація? Вони вб'ють мене?..»
М'юні відчула, що її нудить. Насправді вона вже давно нічого не їла.
Потрібно було визнати — дівчина зовсім не звикла до подібного стресу й перенавантаження.
М'юні кволо пошкандибала до кухні й важко зітхнула.
На мить її плаваючі думки спинилися на одній-єдиній.
«Мене так просто зламати словами?»
Якщо таки поміркувати, на даний момент усе це були лише пусті слова. Садиба Наук — це не ті, хто будуть жартувати, та невже б тоді, якщо вона справді та, хто їм потрібна, вони б залишили М'юні просто так?
Знову полинувши у роздуми, дівчина ступила на кухню та почала готувати щось на кшталт салату.
Може, слова щодо розголосу таки були правдою, але що, як вчені помилилися, і вона не та, хто їм потрібна, а зараз той досі недоторканий лист є насправді повідомленням із щирими вибаченнями?
М'юні вже пошкодувала, що одразу не відкрила листа, але від одного лиш вигляду того розкішного паперу її починало нудити.
Дорізавши гібритні овочі та перемішавши їх зі спеціями, вона сіла за великий стіл та почала їсти.
На даний момент її план дій був досить простим:
1. Повернутися до кімнати та прочитати листа.
2. Підтвердити свою теорію.
3. Придумати щось переконливе та розповісти бабусі (навіть якщо після цієї брехні М'юні буде покарана).
Проколовши виделкою зелений плід, дівчина почала думати й про інший результат подій.
1. Незмінно, так само повернутися до кімнати і прочитати листа.
2.Розчаруватися й чекати на наступний хід подій.
3?
А що ж вона скаже бабусі?
Задумавшись над цим, М'юні зовсім не помітила, як кілька зелених листків із салату полетіли додолу.
Певно, про це не слід хвилюватися. Якщо її й справді візьме під опіку Садиба Наук, вони точно залагодять це питання.
Навіть визнаючи це, на душі у дівчини було зовсім неспокійно.
— Привіт.
М'юні стрепенулася. Вона повернула голову на звук і застигла. Біля дверей до кухні стояла бабуся.