Глава 8.

Аїша звикла, що в Марселі більшість будинків були багатоповерховими, або безликі сірі висотки, як її гуртожиток, або старовинні трьох-чотирьох поверхові будиночки, які тісно тулились один до одного в старій частині міста. Вона ніколи не була в районі дорогих вілл і котеджів. Тому, діставшись з Каміллою до будинку сімейства Різані, вона застигла на мить, розкривши рот від подиву. Камілла, як тільки почула, куди Аїші потрібно було відвезти запрошення, ув'язалася із нею і зараз теж із захопленням розглядала будинок.

Це навіть був не будинок, а ультрасучасна величезна вілла поблизу узбережжя, побудована за останньою модою, з вікнами на всю стіну і сонячними батареями на даху поруч із супутниковими антенами. До будинку вела під'їзна алея, як до особняків минулих століть. Високі дерева з розлогими гілками обгороджували цю алею тунелем, мало не зближуючись зверху і закриваючи майже все небо. Від дерев віяло віковим спокоєм, а будинок здавався нещодавно побудованим.

Подібний контраст простежувався і всередині будинку, куди їх запросила досить миловидна жінка середніх років в білосніжному фартусі. Тут було багато світла, легкі тканини, м'які кольори – все було гармонійно й вишукано. Явно постаралися кращі дизайнери, та й власники будинку не поскупилися. І знову на тлі сучасного інтер'єру одна зі стін вітальні була немов із середньовічного замку. Вона була уся обвішана картинами в важких золочених рамах, які аж ніяк не в'язалися з іншим умеблюванням кімнати. Здавалося, що любитель всього ультрасучасного зійшовся у суперечці із цінителем антикваріату, і нікому не вдалося здобути перемогу.

Коли Аїша з Каміллою увійшли в кабінет і побачили солідного чоловіка років шістдесяти, що сидів за великим дубовим столом темно-коричневого кольору, під стільницею і по фасаду якого були вирізані химерні завитки, відразу стало зрозуміло, хто був цінителем старовини у цьому будинку. Праворуч від столу всю стіну займала шафа у такому ж стилі. Вона була заповнена книгами у дорогих палітурках, які, здавалося, були виставлені за розміром і кольором корінців. Аїші ніколи не подобалися подібні бібліотеки, вона була впевнена, що до книг в них торкалися лише для того, щоб змахнути з них пил.

Аристократизм у Теофіля Різані відчувався у всьому: в його позі, в тому, як він широким розчерком підписував якісь документи, в його білосніжній сорочці із наглухо застебнутим комірцем, в його манері говорити. Аїша вже внутрішньо стиснулася, побоюючись, як би цей спонсор коледжу з аристократичними манерами, помітивши її екзотичну зовнішність, не почав виказувати свою перевагу і ставитися до неї зневажливо. Його погляд дійсно довго не міг відірватися від її обличчя. Вона вже подумки вмовляла себе стримуватися і в потрібний момент тримати язик за зубами.

Та вона помилилася. Теофіль Різані виявився дуже ввічливим і добродушним. Він із радістю прийняв запрошення на ювілей, запропонував звертатися до нього в будь-який час, якщо знадобиться якась допомога і не відпустив їх без чашки гарячої ароматної кави і приємної розмови. Вони говорили про коледж, про їхню роботу та учнів, про Рене, з яким месьє Різані радив бути суворішими. Ця розмова залишила приємний слід у душі кожного із співрозмовників. Аїша лише могла дивуватися тому, як у такої приємної та відкритої людини могли бути настільки жорстокі й невиховані син та племінник.

Поки у Аїші і Камілли час пролетів непомітно за розмовою, Фред мчав додому із аеропорту, повернувшись з відрядження, куди його відправив батько. Його настрій був похмуріше грозової хмари, хіба що грімниці не виблискували. На скроні пульсувала жила, а обличчя горіло злістю, варто було йому згадати, як пройшла його поїздка.

Батько хотів, щоб син більше вдавався у роботу компанії, тому відправив його вирішувати важливі виробничі питання. Спочатку була Німеччина і Бельгія, де все пройшло гладко. А потім необхідно було поїхати в Париж до інвесторів, які збиралися вкласти кошти у спільний з їх фірмою проект. Питання вже здавалося вирішеним, потрібно було домовитися лише по окремим дрібним пунктам. Але все пішло шкереберть. Фреда не сприйняли серйозно, в ньому бачили лише сина Теофіля Різані і ставилися відповідно, як до недосвідченого молодика і татусева синочка. Він відразу це відчув і не зміг стриматися, зірвався сам і зірвав переговори, пославши інвесторів куди подалі. Тому зараз злився на увесь білий світ.

Він був упевнений, що батько не буде йому виказувати невдоволення або вичитувати його, але побачити розчарування в його погляді було для Фреда рівнозначно найстрашнішим тортурам. Від спогадів про те, як він ледь не побив одного із інвесторів, він розпалювався ще більше, підігріваючи до межі своє роздратування. Коли він увірвався у будинок, він був у нестямі від люті. Несолодко було б тому, хто трапився б зараз йому під гарячу руку. І така людина знайшлася. Фред носом до носа зіткнувся з Аїшею, яка разом із Каміллою попрощалася з гостинним господарем будинку і з милою посмішкою вже прямувала до виходу.

- Ти?! Що ти робиш у моєму домі?

Він ступив до неї зі злобно стиснутими кулаками, абсолютно не звертаючи уваги на Каміллу. Аїша спокійно витримала його скажений погляд, ні на секунду не опускаючи очей, і холодним тоном зауважила:

- Наскільки я розумію, це не тільки твій будинок, і я можу сюди прийти до когось із членів твоєї родини.

- Для таких як ти тут є лише одне місце – за дверима. Отже пішла геть! – Фред перейшов на крик, продовжуючи наступати на Аїшу, яка як і раніше не рухалася з місця.

- Але послухайте... – втрутилася Камілла, яка хотіла захистити подругу.

Ім'я Камілла має кілька варіантів походження та, відповідно, різні значення. Перша версія сягає своїм корінням в латину: вважається, що ім'я утворилося від родової прізвиська Сamillus і означає «посвячена служінню богам», «служниця храму», «бездоганного походження». Каміллами в аристократичних давньоримських сім'ях називали дітей, яких згодом віддавали прислужувати у святилищі богів. У перекладі з грецької мови це ім'я означає «із почесної сім'ї». Ще один варіант походження прийшов із арабського світу. Вважається, що Камілла (Каміла, Каміля) – жіноча форма чоловічого імені Каміл, у перекладі означає «досконала», «зріла». Наступна версія – німецька. Відповідно до неї, ім'я виникло у Німеччині за часів гуманізму і має значення «ромашка».