Глава 2.

Двір коледжу зустрів Аїшу шумом і веселощами: учні молодшого віку носилися один за одним з гучним сміхом, а старші, розбившись на групки щось жваво обговорювали. Вона впевнено пройшла в учительську і привіталася з колегами, з якими познайомилася в день прийому на роботу. Дві викладачки, молоді симпатичні дівчата, Міррей і Камілла підійшли до неї.

- Ну як, готова? - посміхнулася висока худорлява шатенка Міррей. - Ти тільки не переживай, більша частина учнів дисципліновані, будуть слухати, вчити, намагатися запам'ятовувати. Є, правда, одиниці...

- Але ти їх відразу став на місце, - продовжила жвава полум'яно-руда пухкенька Камілла. - Не дозволяй сісти на голову.

Аїша лише кивала у відповідь. Поки вона була вдома, вона нічого не боялася, а зараз страх пробрався в душу, і тепер головним для неї було, щоб голос зрадницьки не почав тремтіти. Ні, це був навіть не страх, а панічний жах. Вона не впізнавала саму себе. Де та Аїша, яка нічого і нікого не боялася, метою якої було викладання?

Існує дві групи причин виникнення страхів педагогів – зовнішні та внутрішні.

До зовнішніх причин належать особливості поведінки учнів, які призводять до боязні байдужості, провокацій, що задаються учнями питань, страху активного негативного ставлення, страху аудиторії, страху певного складу учнів, страху адміністрації школи.

Внутрішні причини страху пов'язані з індивідуальними якостями, особистісними особливостями педагога: труднощі у спілкуванні, у сприйнятті та розумінні учнів, страх здатися смішним, страх невдачі, несподіваних ситуацій на заняттях. Основою цих страхів є наявність комплексу неповноцінності з властивими йому невпевненістю у своїй професійній компетентності, невмінням адекватно реагувати на нестандартні ситуації, низькою оцінкою своєї зовнішності та загальнокультурного інтелектуального розвитку. Підвищена самооцінка педагогів знаходить вираження у страху повторення негативного досвіду.

Аїша посміхнулася своєму видінню і, струснувши непокірними прядками, що вибилися з коси, рішуче вийшла з учительської. У неї було заняття у випускному третьому* класі, і вона попрямувала в свою аудиторію раніше. (*У Франції діти з одинадцяти до п`ятнадцяти років отримують середню освіту у коледжі, де нумерація класів іде у зворотному порядку, тобто спочатку шостий клас, а закінчують у третьому класі. Другий і перший клас – це вже ліцей, після якого отримується ступінь бакалавра, яка дає змогу вступити у ВУЗ)

Їй потрібно було спуститися на перший поверх і перейти в інше крило будівлі. Але варто було їй опинитися на нижньому поверсі, як раптом під сходами вона побачила групу хлопчаків. Там щось відбувалося, але щільне кільце підлітків не дозволяло нічого розгледіти. Спочатку Аїша хотіла пройти повз, не втручаючись, але дівочий покрик зупинив її. Вона рішуче попрямувала під сходи, і побачене змусило її завібрувати від гніву. Хлопчаки, чоловік десять, нічого не помічаючи навколо, пів кільцем оточили дівчину-арабку, яка втиснулася в стіну і прикривала долонями голову. А один з підлітків намагався приміряти на себе її хіджаб, швидше за все, їм же і зірваний. Дівчина мовчала, тільки в очах читався німий заклик про допомогу.

Перед очима Аїші встала картина з минулого. Ця ситуація в точності повторювала події з її власного дитинства, хіджаб в ісламі - накидка, що приховує тіло та/або обличчя, яку мусульманки надягають при виході на вулицю. У різних мусульманських країнах прийнято різні практики носіння хіджабу. Під словом «хіджаб» можуть матися на увазі різні види мусульманського одягу: накидка, що покриває все тіло, тільки обличчя або лише голову. Консервативні течії в ісламі вважають носіння хіджабу одним із необхідних елементів мусульманської етики, при цьому із боротьбою за емансипацію жінок у мусульманських країнах поширилися заклики до відмови від обов'язкового носіння хіджабу.

У первісному значенні слова хіджаб — сама традиція покриття тіла та будь-яка накидка, що покриває тіло та/або голову. У наші дні, особливо в немусульманських країнах, під хіджабом часто мається на увазі певний тип такої накидки: головна хустка, що закриває волосся і шию, але залишає відкритим обличчя. У різних країнах та регіонах є свої варіанти хіджабу, що закривають обличчя та тіло різною мірою: нікаб, бурка, абайя, шейла, хімар, чадра, паранджа та багато інших

За традицією носіння хіджабу зводиться до Корану, проте цей звичай має доісламське походження. Спочатку носіння хіджабу було наказано лише дружинам пророка Мухаммеда, про що написано в тексті Корану і Хадиси, але вже в ранньому ісламі хіджаб був визнаний обов'язковим для всіх вільних мусульманок в рамках законів шаріату.

Серед ісламських богословів велися і точаться суперечки у тому, чи є носіння хіджабу правилом чи лише рекомендацією. Також ведуться дискусії про те, чи наказує текст Корану закривати обличчя. Деякі фрагменти священних текстів вважаються двозначними: серед таких, наприклад, припис жінкам закривати груди хімаром чи носити плащ-джильбаб. Існують ліберальніші інтерпретації Корану, згідно з якими жінка повинна мати скромний характер, але не повинна носити хіджаб.

- Дякую, - сказала та крізь сльози. - Але даремно Ви це зробили.

Спалах гніву у Аїші згас і вона, тверезо оцінивши те, що щойно відбулося, в душі лаяла себе за те, що не змогла вийти з ситуації як педагог, повелася так з підлітком, не подумавши про наслідки. Її поведінка була жорстокою і не професійною. Поки вона намагалася заглушити докори сумління, дівчина, надівши хіджаб, продовжила:

- Ви, напевно, не знаєте хто цей хлопець. Це Рене Різані. І він все одно не залишить мене в спокої, а після цього випадку буде тільки гірше.

- А чому ти не поскаржишся на нього? - здивувалася Аїша. - Нехай викличуть його батьків, викладачі або директор можуть з ним поговорити.

- Ніхто цього не зробить, - похитала головою дівчина. - Ви знаєте, чий він племінник? Його всі в коледжі бояться, навіть вчителі.