Навчи мене дарувати світло

-Лате, будь ласка, - підійшла я до автомобільної кав’ярні в парку, і не зводячи очей з телефону продовжувала зло бубніти. -Щоб ти здох, сволота, кіт облізлий, ненавиджу. Та я їй повискубую ту копну на голові.

-Ем, пробачте, я не хотів вас образити. Та хоч скажіть, що зробив не так? Близько підійшов?

Я підвела голову і побачила поруч русявого чоловіка років 30. Він здивовано дивився на мене і посміхався.

-Ой, не помітила як ви підійшли. Так незручно. То я не вам, звісно. Ранок виявився напруженим, не думала, що так голосно вимовляла всі ті неприємні слова. - Я забрала свою каву та сіла на найближчу лавку.

Це ж треба було так зганьбитися перед чоловіком. Я ще раз потай глянула на нього. Чорні джинси і шкіряна куртка, яскрава футболка - досить стильний. Та й сам доволі симпатичний, от тільки… шрам на щоці дещо псував загальну картинку.

-Можна біля вас присісти? Всі лавки зайняті, а ми вже ніби як знайомі. Більше ображати вас не буду, чесно. - Чоловік підняв руки догори в знак примирення.

-Так, прошу. Ще раз вибачте. Інколи так емоційно реагую на щось, що зовсім не контролюю себе.

-Нічого, ви в цьому не винні, то все темні демони. - Буденно повідомили мені і відсьорбнули, здається еспресо. А я почала відсуватися від незнайомця.

-Демони… Так, звісно, чорні створіння з крилами, хвостами, монстри-переростки… Любите фантастику? - Спробувала віджартуватися, щоб згладити незручну паузу.

-Фантастика… - смакуючи слово мовив чоловік. - Фантастика, то милі казочки. Як ви думаєте, звідки беруться всі ті монстри у фільмах?

-Вигадують, як іще? - Що за дивні запитання? - Можна взяти, наприклад, біблійних персонажів, зробити декілька перебільшень, красиву картинку і вуаля - звабливі ангели з пухнастими крилами, страшні демони з хвостами, рогами. Або додати кабану пару метрів зросту, три пари кликів, пазурі і ось - черговий мутант. Це ж елементарно.

-А якщо я скажу, що всі ці істоти реально існують? Що як монстри приходять до нас уночі, наприклад, або деякий час живуть в нас, а людина думає, що то наснилося чи привиділося? Хочете розповім одну історію?

-Ні, я в це не вірю. Всім відомо, що сон - це певна мозкова діяльність, яка потрібна для переробки і аналізу інформації. А кому ввижається, то є така, назвемо це, приказка : “В потолке открылся люк? Из него течёт вода? Ты не бойся — это глюк, так бывает иногда!” Знаєте, я вже маю йти. Приємно було познайомитися.

-До зустрічі, - пролунало у спину.

Я чемно посміхнулася на прощання і швиденько накивала п’ятами. Це ж треба було натрапити на такого дивака. Але, що цікаво, незнайомець не залишив післясмак огиди, чогось неприємного, як від божевільного з психдиспансеру. Навпаки, враз стало так легко, захотілося посміхнутись від спогадів про історію, що трапилась щойно, почитати що-небудь фантастичне, зробити щось нове, не притаманне для мене.

Через декілька днів я забула про ту пригоду. І яке ж було моє здивування, коли ми з незнайомцем зустрілися біля сміттєвих баків. Ні, ми не безхатьки і не фрігани, просто йшли викидати непотріб. Виявилося, що тепер сусіди, чоловік нещодавно переїхав на поверх нижче від мене.

-Я ж казав, що ми зустрінемось. - На його обличчі з’явилася посмішка.

Але я опустила очі, ніяк не можу не витріщатися на шрам. Знаю, що це некультурно, та цей недолік, ніби магнітом, притягує. 

-Нічого, я вже звик до такої реакції. - Ніби відчув мої думки чоловік. - Якщо  вас лякаю, тоді не буду затримувати.

-Ні, що ви. Я… просто… пробачте, - от халепа, знову в незручному становищі. - Як щодо кави? Мене Варя звати.

Чомусь стало дуже соромно за мою дитячу поведінку і захотілося виправити цю недолугу ситуацію.

-Із задоволенням. Олексій.

Вже треті вихідні поспіль ми гуляємо в парку. Весна нарешті стала повноправною господинею. Повіяла своїми чарами на землю, зігріла теплом усе живе, змусила пробудитися смарагдову зелень, тендітні квіти. В повітрі літало кохання, та тільки не в моєму серці. Цьогорічна весна принесла мені розставання. Найкрасивіший хлопець на потоці, спортсмен, грає в музичній групі університету. Хіба можна не закохатися в такого? От і я не встояла, думала зміню його, змушу любити до віку тільки мене. Ха, а тепер я чергова лузерка в його довгому списку розбитих сердець.

-Вас знову щось турбує. Розкажіть, стане легше. Інколи варто просто говорити, не чекаючи шаблонних порад. І давай на ти, ми ж не на прийомі в королеви. 

Я вагалася, але чи то погода так вплинула, чи відкритість чоловіка, та розповіла про колишні відносини.

-Твій бойфренд однозначно козел, - награно сердито прозвучало в кінці мого монологу. - Але подумай про свою поведінку. Як ти реагуєш на цю ситуацію?

-Ну як будь-яка нормальна дівчина: злюся, плачу, ревную, ображаюся, намагаюся зробити йому боляче, тоді прагну повернути, а ще хочу показати, яку класну мене він втратив.

-Іншого і не очікував, - розсміявся Олексій, а я зрозуміла, що його шрам не такий вже й страшний, навпаки, щось в цій білявій лінії на щоці приваблює. Чи це щира посмішка і великі очі…? Ні, не те… Точно, він соромиться! Олексій намагається показати, що звик до поглядів оточуючих, але це неправда, йому неприємно. Він ловить кожного, хто витріщається і відводить очі. Як я могла цього не помічати? Цікаво, що з ним сталося?

-Олексію, можна особисте запитання?

-Звісно. Але я знаю, що ти хочеш. Розповім, обіцяю, але згодом, добре? Давай закінчимо розбір твоєї історії. - Чоловік запропонував присісти під розлогою вербою, що купала свої віти в озері. - Чомусь люди думають, що після розставання необхідно страждати і робити боляче усім навколо. Але одиниці дякують за всі ті моменти, що були між закоханими, роблять висновки, посміхаються і просто продовжують жити далі. Спробуй і ти так вчинити, а тоді поділишся враженнями. Та давай я тобі розповім ще дещо. А висновки будеш робити сама. Думаю ти знаєш, що все в житті має дві сторони медалі: чорне і біле, добро і зло, на зміну холодам зими завжди приходить тепле літо. Щоб відчути радість і щастя потрібно пережити сум, біль, відчай. Але все має бути в міру, тобто між поганим і хорошим має бути рівновага. Така суть всього навколо. У душі кожної живої істоти теж є дві сторони і вони завжди разом. Навіть не так. Я б сказав, що в кожного є своєрідні ваги. Не буває тільки добрих чи тільки злих людей. Буває лиш певна емоція, яка володіє душею в даний момент і переважує. Якщо людина вміє контролювати себе, вчасно абстрагуватись від негативу, заспокоїтись, то її душа швидко відновлює стан рівноваги. Але буває так, що людина занадто втягується в свої переживання та біди, тому змінюється, стає злою, багатослівною чи мовчазною, не виконує обіцянок, зраджує… В такі моменти душу захоплюють темні демони. Не хмикай, такі дійсно існують. Коли жива істота помирає, її душа має віднайти спокій. Для душ існує два світи: для світлих, чистих і для тих, хто за життя не зміг досягнути стану рівноваги. Світлі душі живуть в мирі і мають право на переродження. Темні душі або, як ми їх називаємо, демони, важко працюють, щоб вибороти собі право почати нове життя. Але не всі миряться з таким існуванням і бажають прорватися в цей світ, зайняти чиєсь тіло та знову творити свої злі задуми. Щоб такого не було, на світ почали з'являтися Вартові Рівноваги. Це люди з чистими душами, що мають своїм світлом рятувати тих, кого заполонили демони.