Глава 1

Всім привіт! Починається історія Ітана та Каті. Це друга книга циклу "Омріяне кохання", її можна читати окремо, але бажано почати з першої книги "Нова я", яка є повністю завершеною. Сподіваюся, що книги вам сподобаються. Залишайте свої відгуки та діліться враженнями. Підписуйтеся на автора, щоб не загубитися.  Щиро дякую за увагу до моїх книг!

Всі імена та назви вигадані, і є виключно фантазією автора.

Жодна частина тексту не може бути скопійована без згоди автора. 

Кетрін

— Квіточко, привіт! — прокричала в слухавку, перебігаючи дорогу.

— Тебе погано чути, де ти? — запитала Аліса.

— Біжу з обіду. Як там мій солодкий пупсик?

— Твій пупсик командує нами, як хоче. Зараз запасається силами на ніч, — було чутно, як подруга посміхнулася.

— О, молодець мужик! Я заскочу до вас сьогодні?

— Так, звичайно. Все добре?

— Нормально. До зустрічі, — відповіла й швидко відключилася.

Перебігла дорогу і сіла на лавку. Якщо сьогодні залишуся одна, то точно завию. Нічого у мене не нормально, навалилося все відразу і сил ніяких немає це розгрібати. Вчора мене скоротили з роботи, тепер я безробітна і розбита. І біжу я зовсім не з обіду, а забирала документи з відділу кадрів. Здається, я видихлася і впала духом.

Єдиний, хто мене приведе до тями – це мій солодкий пупсик. Обожнюю цю дитину, він просто сонечко для мене. Коли мені повідомили, що я буду хрещеною, мало не луснула від щастя. Моя Аліска нарешті отримала своє заслужене щастя. Серце радіє, коли бачу її блискучі очі. Люблю бувати у Девісів, вони мене завжди тепло приймають і дають відчути себе потрібною.

Напевно, кожна людина хоч раз у житті переживає такий занепад, коли нічого не хочеться, проблеми навалюються одна за одною і здається, що нічого хорошого вже не станеться. Сама себе не впізнаю. Ніколи не впадала у відчай, на всі проблеми знаходила способи їх вирішення, а зараз як підмінили. Потрібно відпочити, інакше збожеволію.

А все він! Як тільки він з'явився в моєму житті, все перевернулося з ніг на голову. Сто разів я вже пошкодувала про той вечір в клубі. Майже рік пройшов, а я ніяк не можу прийти до тями.

А колись я мріяла відчути те, що відчувають всі дівчата мого віку. Мріяла закохатися по вуха, щоб до трепету і пурхання метеликів в грудях. Щоб рахувати секунди до зустрічі з коханим, купатися в його ніжності й віддавати натомість свою. Мені хотілося кохати й відчувати себе коханою.

Жоден шанувальник не знайшов шлях до мого серця. З часом я заспокоїлася і прийшла до висновку, що не всім судилося випробувати це почуття на собі. Переконала себе в тому, що при народженні мені просто не дісталося цієї якості. І коли я зажила спокійним розміреним життям, з'явився він – диявол у плоті. Ні, виглядає він звичайно нічого. Та кому я брешу? Офігенно він виглядає, я запала на нього, як тільки побачила. Та і як може не сподобатися такий красень: високий, по-спортивному складений, з темно-русявим волоссям і сіро-зеленими очима. Навіщо взагалі чоловікові ця краса? Мабуть, щоб закохувати в себе таких дурних Кать, як я. Але нерви він мені знатно поплескав.

А найбільше бісить те, що він не брехав. З самого початку все чесно розповів і ніяких обіцянок не давав.

Ми провели два незабутніх дні разом, і я втратила голову. Не вірила, коли дівчата розповідали, як закохувались з першого погляду, а сама потрапила в цю пастку. Це, напевно, моє випробування. Так довго шукала це почуття, тільки от забула, що не завжди воно виявляється взаємним.

Найприкріше те, що він сприймає мене, як друга. Після непорозуміння з подарунком Ітан вибачився і запропонував спілкуватися. І тепер у мене зносить дах, що я не можу доторкнутися до нього, провести долонею по широкій спині, відчути смак його губ.

Після того, як хрестили Майка ми не зв'язувалися. Напевно, він помирився зі своєю дівчиною і живе собі щасливо, працює де-небудь, приходить увечері додому і цілує її в губи, потім вони разом вечеряють і засинають в обіймах одне одного. А я засинаю з думками про нього і злістю на себе, що не можу витравити з себе це роздираюче почуття самотності.

Досить себе жаліти, так недовго і розплакатися прямо на лавці. Встала й пішла в дитячий магазин, щоб купити своєму пупсику іграшку. Пробігаючи повз ювелірний салон помітила вивіску про вакансії. А чому б і ні? Що мені заважає спробувати себе в такій професії? Впевнено штовхаю двері й заходжу всередину. Мене з посмішкою зустрічає дівчина.

— Добрий день, чим можу допомогти?

— Вітаю, я помітила табличку про вакансії, — відповіла, роздивляючись вітрини.

— Одну хвилинку, — дівчина дістала телефон і набрала когось.

Через секунду в зал вийшов молодий чоловік і попрямував до нас.

— Ви до мене? — запитав, дивлячись у вічі.

— Е, мабуть, — відповіла вже не так бадьоро.

— Будь ласка, проходьте до кабінету, — вказав на двері з яких вийшов.

Поспілкувавшись пів години з Кевіном, так звуть цього хлопця, з'ясувала, що він керівник, одного з мережі ювелірних салонів Вільямса. Десь я вже бачила таку етикетку, напевно, в Аліси. Алан часто дарує їй прикраси.

З'ясувалося, що оголошення повісили тільки сьогодні і я перша, хто прийшов. А оскільки Кевіну терміново потрібна заміна, він прийняв мене на випробувальний термін.

Ось завтра і почну. Замість того, щоб сидіти й жаліти себе, буду працювати серед цієї шалено дорогої краси.

На радощах накупила гостинців і милого м'якого кролика пупсу. Поки добралася до Девісів знову почав накрапати дощ. Ну і погода, прямо як мій настрій.
 

Чекати біля будинку довго не довелось. Піля першого ж дзвінка мені відчинив Алан.

— Кетрін, радий тебе бачити, проходь, — він забрав мої пакети.

— Привіт! — намагалася вітатися якомога радісніше. — Де мій солодкий хлопчик?

— Вечеряє, — Алан вказав нагору. — Вип'єш?

— Не відмовлюся, — сіла на диван і витягла ноги. – А де бабуся?

— Вона рано лягає, але з самого ранку вже вся в справах, — він приніс мені склянку з віскі й сів навпроти у крісло.

— О, Катюш, не чула дзвінка, — з'явилася на східцях Аліса. Вона підійшла до мене і ми тепло обійнялися.

Та присісти вона не встигла, бо у кімнаті заплакав Майк і ми поспішили до нього.

— Ти ж мій солоденький, так би й з'їла всього, — сюсюкалась я з дитиною.

— Як у тебе справи? — запитала Аліса, уважно спостерігаючи за мною.

— Та так, смуга перешкод задовга, — відмахнулася, не бажаючи говорити про свої невдачі.

— Пішли, він заснув, — пошепки промовила подруга й поспішила на вихід.

Ми сіли на кухні. Аліса накрила стіл до вечері, Алан приніс вино. Не перестану милуватися їхньою парою. Все роблять злагоджено і з такою любов'ю дивляться один на одного, що настрій підіймається.

— Дуже смачно, — похвалила подругу, ласуючи тушкованим м'ясом з овочами.

— Це бабуся балує нас. Як почула, що ти приїдеш, швиденько побігла на кухню готувати вечерю.

— Кетрін, я завтра з самого ранку на роботу. Тебе теж підкину, — запропонував Алан.

— А мені тепер так рано не треба, я з дев'ятої працювати буду.

— Катю, ти нічого не хочеш нам розповісти? — протягнула подруга. Аліску не проведеш, вона мене наскрізь бачить.

— Хочу, — зітхнула, коли зрозуміла, що не маю виходу. — Мене скоротили.

— Це не проблема, — усміхнувся Алан, — завтра в тебе буде нова робота.

— Я вже знайшла, щоправда на випробувальний термін.

— А чому ти мені не зателефонувала? — обурився чоловік.

— Не хочу звалювати свої проблеми на вас.

— Кать, ну що ти говориш? — завелася Аліса.

— Я вже все вирішила, а якщо зазнаю невдачі тоді, так і бути, звернуся за допомогою до Алана, — подивилася на чоловіка.

— Ну і що ти хоч знайшла? — пробурчала подруга, незадоволена моєю відповіддю.

— З завтрашнього дня я стажер в ювелірному салоні якогось Вільямса, — оголосила перебільшено бадьоро. На мою заяву в Аліски відкрився рот, а Алан смішно округлив очі.

— А...почала було подруга, але Алан її перебив:

— Не звертай уваги, Кетрін, ми просто не очікували такого вибору з твого боку. Ти ж фахівець з закупівель?

— Я й сама від себе не очікувала, — зітхнула, ковиряючись в тарілці.

— А як ти туди потрапила? — подруга дивно на мене дивилася, а може, мені здалося, і вона думала про щось своє.

— Випадково. Проходила і помітила вивіску. А може це доля? Стану фахівцем з дорогоцінного каміння, або хоч знайду собі багатого залицяльника, — спробувала розвеселити подругу. Алан закашлявся, а Аліса невдоволено на нього подивилася.

— До речі, Аліс, я в тебе бачила щось від цього Вільямса? Пам'ятаю, що бачила, а де, забула.

— Це хороший салон, — відповів замість дружини Алан, я обираю тільки його.

— Точно у мене, — отямилася Аліска й ледь усміхнулася.

Ми ще трохи посиділи в спокійній обстановці й розійшлися спати. Більше про мою роботу й полосу невдач не говорили. Та воно й на краще, бо намагаюся не думати про свої життєві проблеми.