3. Минали дні..

Дні минали. Минали дні. Насувалася справжня осінь. Жовтіло листя на каштанах. Ставало все холодніше та холодніше.

Ох, Насте, Насте. Ще думала. Ще кохала. Сумно їй було. Та й очі вже не такі сині — наче сірого там більше стало. Сумні такі закохані очі.

Настя кохала. Та з того дня вона його більше й не бачила. А якщо десь і помічала, то намагалася не перетинатися, бо теж горда була. Бо навіщо нав'язуватися, якщо не кохає?

«Не кохає... Яке слово погане! Я ж наче все правильно робила. Як Інна казала. А в неї ж ого-го який досвід! І що йому треба? Що їм усім треба? Інна ж казала: тільки того самого. Мовляв, покажи, що ти вже в курсі, що не маленька якась, що досвідчена. От і показала... Мабуть, відразу помітив, що немає в мене жодного досвіду. Що я не така вже й доросла. Може, некрасива? Та ні, усі кажуть, що гарна. Та й фігура — вогонь. Вогонь, та не той...»

Ах, Насте. Сині очі, біляве волосся. Що ж ти себе гризеш? Немає тут нічого такого. Не винна ти, що все так склалося. Не кохає — та й усе.

Іде собі якось зі школи. Сама, не поспішаючи. Дивиться собі під ноги, і сльози по обличчю котяться, наче дощик пішов. Сумний такий дощик, безрадісний.

— Ти чого? — питає її Ліна. — Ти чого не заходиш? І хлопці про тебе питали.
— Хлопці про мене? Які такі хлопці? — не може зрозуміти Настя. — І той... теж питав?
— Який «той»? А! Ось ти про кого. Ну так, питав. А що ти про себе вигадала? Він порядний хлопець, йому гарні дівчата подобаються. Ти навіщо про себе наговорила? Я ж тебе знаю... Чи не знаю? Коли це ти в нас почала пити, курити та з хлопцями гуляти? Насте, Насте, що ж ти наробила? Сама все й зруйнувала!
— А Інна каже...
— Та слухай ти більше ту Інну! Чому відразу все як є не сказала? Яке ж ти ще маля!

Сміється з неї Ліна, але так, по-доброму. Не треба йому від неї того, що вона там собі вигадала.

— Якщо хочеш, приходь сьогодні ввечері, — сказала Ліна й пішла у своїх справах.

Насте, Насте. Як це — «просто приходь»? Після всього, що вона наговорила? Після того, як сама себе якоюсь шльондрою виставила? Як в очі йому після цього дивитися? Як сказати, що сама себе оббрехала? Ні, не повірить. І слухати не буде.

Насте, Насте, що тепер робити? Усе пропало. Пізно вже. Не зрозуміє. Не пробачить. І розмовляти не стане.

«А може, прийти? Може... Ні, не піду. Не піду...»