2. Настя починає діяти

І Настя почала діяти. Навіщо відкладати це в довгий ящик? Вона звикла, що все їй добре вдається. Але ж то було навчання, і до справжнього життя воно майже жодного відношення не мало.
Їй так хотілося кохати. І щоб її теж хтось дуже-дуже кохав. Заради цього вона була згодна майже на все.

Уся родина в суботу поїхала на дачу. Настя любила будиночок за містом. Любила осінній ліс, жовте листя, свіже повітря.
Та сьогодні в неї були зовсім інші справи.
Вона кохала та чекала на взаємність.

Десь після обіду Настя одяглася, як їй здавалося, по-дорослому. Вона бачила, як вдягається Ліна, і одягла такі ж речі: джинси та футболку. І так пішла під'їздом у гості до своєї старшої сусідки.

План був дуже простий: сидіти в гостях доти, доки не прийдуть хлопці. А далі вона обов'язково з ними познайомиться. Ну не зовсім же вона «ботан», як вважали деякі її однокласники!

Ліна була вдома. Вона теж була сама і дуже зраділа, коли побачила Настю.
— Удвох веселіше! — сказала Ліна й відразу запросила Настю до себе.

Вони довго розмовляли, пили чай, сміялися. Настя багато чого дізналася про хлопців. Вона не питала прямо про того, хто був їй найдорожчим, та як виявилося, у нього не було дівчини. Настя дуже цьому зраділа — її шанси зростали.

Ліна все їй розповіла: і про себе, і про тих хлопців, які майже кожного вечора приходили до неї в гості. Настя слухала, розкривши рота.

А потім хтось подзвонив у двері. «Це вони, вони!» — забилося серденько.
— Я відчиню, — сказала Настя. — Бо ти он ще й губи не нафарбувала! — і побігла до дверей.

На порозі стояв він. Той самий. Той, що вже, мабуть, цілий тиждень приходив до неї вночі у снах.

Настя завмерла в проході.
— Ой... — чи то сказала, чи то подумала вона.
— Ой, — сказав їй незнайомий хлопець, предмет її кохання, і так на неї подивився, що Настя забула і про свій страх, і про те, що вона не в себе вдома.

— Проходь, — запросила вона його в квартиру, а сама про себе шепотіла одне лише слово: «Кохаю. Кохаю. Кохаю...»

Їй так хотілося побути з ним удвох. Обійняти його, цілуватися, тримати поруч і дивитися в ці сині очі своїми очима.

Позаду нього стояли ще двоє друзів. Але тут з'явилася Ліна й вийшла до хлопців у під'їзд. Настя в цей самий час сиділа на дивані, і поруч із нею був той самий хлопець.

Вони мовчали. Вона не могла й слова мовити, наче німою стала. От бачили б Настю зараз її однокласники! Вона ж найбалакучіша в класі, а тут наче язик замерз і всі слова десь поховалися.

«Не мовчи! Кажи щось!» — змушувала вона себе, та тільки сиділа поруч і, опустивши очі, дивилася кудись собі під ноги на килим.

— Як тебе звати? — нарешті хлопцеві поруч із нею, мабуть, набридло мовчати, і він вирішив сам почати розмову.
— Настя. Я сусідка Ліни з четвертого поверху. Вчуся у десятому класі. П'ю. Курую. Люблю з хлопцями цілуватися.

Боже! І навіщо я все це кажу? Ну так, усе вірно! Вони ж люблять саме таких...

Насте, Насте... Яка ж ти ще дитина! Ну звідки тобі знати, хто що любить?

Хлопець подивився на неї якось так... підозріло. І підвівся.
— Піду до всіх, — сказав він Насті. — Приємно було познайомитися.

Настя залишилася сама. Щось було не так. Вона поки не зрозуміла що саме, але все це їй дуже не сподобалося.

От чому він пішов і не залишився з нею наодинці? Вона ж усе сказала, як її вчили! Вона думала, він її обійме, полізе цілуватися чи ще щось таке. Але він якось дивно повівся. «Чемний такий і дуже-дуже вихований, — подумала вона. — Як я...»

Хіба ж вона знала, що саме такі дівчата йому й не подобаються? Хіба знала, що він теж звернув на неї увагу і постійно питав Ліну: «Що це за білява, струнка, гарна дівчинка щовечора гуляє поруч із нами?»

Ох, Насте, Насте. І що ж ти наробила? Сама все зіпсувала. Навіщо було оці всі казки про себе розповідати?

Вона вийшла з квартири. Усі сміялися, ніхто її не помітив.
— Ти вже йдеш? — спитала в неї Ліна і, не дочекавшись відповіді, знову почала щось про своє розповідати.

Настя плакала. Настя ридала. Мабуть, уперше в житті їй було так боляче.
Вона не розуміла, чому. Чому він із нею так? Хіба такі дівчата, як вона — звичайні, не курять, не п'ють — не подобаються дорослим хлопцям?