Наступного ранку

 Він прокинувся з дивним відчуттям. 
О четвертій ранку за вікном вже сіріло. Птахи горолопанили радісно і завзято, очікуючи щоденного дива - появи сонячного кола з-за сірих багатоповерхових будівель. 
Дивним було відчуття присутності чогось... чи когось? ...незнайомого у кімнаті. Цей хтось - чи щось? - швидше хтось, але саме ВОНО - було малесеньке і крихітне. Сиділо просто на недбало розкиданих по підлозі речах і зосереджено длубалося у чорних кігтиках крихітних пальчиків, не звертаючи жодної уваги на нього. 
-Хто Ти ? - запитав здивовано він чудернацького гостя. 
ВОНО підняло голівку, вишкірило гострі зубки і сказало: 
-Я хто? Я - твоя Журба. Твоя віднині невиліковна ЖУРБА і незмінна подруга. І захихотіло тихесенько, почухуючи волохатий животик.. 
 Він зістрибнув з ліжка і відчув раптом як заболіла неприємно стопа - наступив на крихітний предмет, що також лежав на підлозі. Це була сережка Марти. Маленька біла перлинка. Гладенька і блискуча. Одразу пригадалися Мартині красиві рожеві вуха. З отими перлинками вони нагадували справжні морські коштовні мушлі... Тільки на відміну від мушель, були теплі і м"які. І їх хотілось цілувати. 
Ціле відро холодних спогадів про вчорашній вечір раптом примусило здригнутись - Марти більше немає тут. І не буде вже. Вчора вона пішла. Пішла! Пішла, бо ... 
Пуста шафка її стояла з відчиненими дверцятами, у ванній кімнаті усе ще зберігався запах її парфумів. Він щосили заплющив очі, відчайдушно намагаючись відкинути нову реальність. І на мить йому навіть здалося, що він вловив аромат ранкової кави, яку щоранку варила Марта для нього... Але гострий біль раптом примусив його скрикнути і розплющити очі: ВОНО, одягнуте у білу лікарняну шапочку і поплямлений рудими запраними плямами білий лікарський халат, міцно трималося за край його розпанаханої грудної клітки. В одній лапці ВОНО тримало старе іржаве лезо, зрізало з його пульсуючого серця тонесенькі пластерочки і з'їдало їх, товстішаючи на очах! 
- Геть! - скрикнув Він перелякано з наростаючою огидою, намагаючись скинути це створіння на підлогу. ВОНО не втрималось і важко гепнулось додолу. Заскавуліло... А потім тихим і ніжним голосом Марти сказало: 
- Любий... навіщо ти так? 
Його обдало морозом. Не довго думаючи Він схопив пакет для сміття, запхав туди створіння, натягнув перший-ліпший одяг і побіг сходами на вулицю. Перестрибуючи через три сходинки, вискочив надвір попри лавку з сусідками до найближчого сміттєвого баку. 
ВОНО вело себе жахливо в пакеті - вовтузилось, випиналось, а потім почало стогнати Мартиним голосом. Нарешті з пакету почала крапати червона рідина, схожа на кров. 
Сусідки підозріло зашепотілись на лавці. Найгіршим було те, що пакет для сміття раптом луснув у кількох місцях і ... крізь один з отворів ясно проглядалося ніжне жіноче вухо, я якому - о лихо! - яскраво сяяла сережка-перлинка. 
Він схолов од жаху і, не довго думаючи, рвонув назад додому, так і не вкинувши пакет до смітника. 
- Маячня! - переконував сам себе, не наважуючись, проте, заглянути в пакет. 
- Маячня, Марто! - продовжував бурмотіти, наливаючи тремтячими руками у брудний стакан велику порцію дорогого коньяку, подарованого їм з Мартою в щасливий день одруження. 
- Маячня - тихо плямкав губами, уже провалюючись у важкий липкий хмільний сон... 
Порожня пляшка скотилася з колін. 
А наступного ранку він не прокинувся. 
Журба відгризла йому голову. 
...Він так і пішов на роботу - не прокидаючись і без голови, але зі стійким запахом вчорашнього коньяку. В кишені його куртки лежала Мартина сережка.