Наступні кілька днів минули в спокійному, але напруженому ритмі. Марк майже не виходив з лабораторії: корінь паразита поводився дивно. У контрольованому боксі він ріс повільно, але коли Марк піддав його слабкому ультрафіолетовому випромінюванню, нитки почали пульсувати, ніби дихали. Ерліс сиділа поруч і тихо муркотіла щоразу, коли світіння посилювалося.

— Ти щось знаєш про це, правда? — бурмотів Марк, записуючи дані. Ерліс лише нахилила голову, ніби підтверджуючи.

Чарлі тим часом зміцнював периметр. Новий фільтр для всюдихода працював відмінно, і він уже планував коротку поїздку до дальнього супутника за запасними елементами. Ніка з Фірліс патрулювали територію навколо аванпосту — збирали зразки рослин і стежили за рівнем води в річці. Атмосфера в команді поступово теплішала, хоча маленькі тертя все ще траплялися.

Уранці п’ятого дня після очищення панелей Марк вийшов назовні з чашкою трав’яного відвару. Повітря було чистим, два сонця світили м’яко. Він підняв голову — і застиг.

На скелястому виступі за пів кілометра від шатла, на високій кам’яній платформі, щось рухалося. Великі темні силуети. Крила. Кілька птеросів.

— Чарлі! — гукнув він неголосно, але напружено. — Підійди сюди. Швидко.

Чарлі вийшов із майстерні, витираючи руки ганчіркою. Ніка, яка саме поверталася з ранкового обходу, теж прискорила крок.

Вони мовчки спостерігали. Там, на скелі, оселилася ціла невелика колонія. Марк нарахував щонайменше сім дорослих особин. А між ними — три менші, незграбні силуети з короткими крилами. Дитинчата.

— Вони принесли потомство, — тихо сказала Ніка. Її голос був спокійним, але в очах читалася тривога. — Це не просто пролітні. Вони тут надовго.

Чарлі стиснув щелепи.

— Птероси рідко селяться так близько до чужої території, якщо не вважають її своєю. Після останньої битви вони, мабуть, вирішили, що ми — конкуренти за ресурси.

Марк опустив бінокль.

— Дитинчата роблять їх непередбачуваними. Батьки будуть агресивнішими. Нам треба посилити спостереження. І не провокувати.

Цілий день вони працювали з подвійною увагою. Чарлі встановив додаткові датчики руху, спрямовані в бік скелі. Марк зробив кілька записів поведінки колонії: дорослі птероси по черзі полювали, приносячи здобич малим. Дитинчата були незграбними, але вже намагалися розправляти крила.

Увечері, коли сонця почали сідати, ситуація загострилася.

Марк саме повертався з теплиці з кошиком свіжих овочів, коли почув далекий, пронизливий крик. Не звичайний клекіт птеросів — щось набагато потужніше, глибше, із металевим відлунням.

— Це не вони, — прошепотів Чарлі, який стояв на даху шатла з біноклем. — Дивись.

З лісу з протилежного боку з’явилася величезна тінь. Істота була більша за звичайного птероса, з ширшими крилами і потужнішим тілом. Її шкіра мала темніший, майже чорний відтінок із червоними прожилками. Альфа. Інший альфа.

Він летів прямо до скелі, де оселилася колонія.

— Дві альфи на одній території, — тихо сказала Ніка, підіймаючи зброю. — Це не закінчиться миром.

Битва почалася стрімко.

Перший альфа птерос (той, що оселився) злетів назустріч загарбнику. Два велетенські тіла зіткнулися в повітрі з оглушливим гуркотом. Крила били одне об одне, кігті рвали шкіру. Клекіт і рев розносилися далеко навкруги. Дитинчата на скелі притислися до землі, а дорослі птероси з колонії кружляли поруч, не наважуючись втрутитися.

— Вони борються за територію, — сказав Марк, не відриваючи погляду. — Переможець отримає все: скелю, мисливські угіддя… і нас як потенційну загрозу.

Бійка була жорстокою. Чужий альфа був сильнішим і досвідченішим. Він вчепився кігтями в крило місцевого, рвонув. Кров бризнула темними краплями. Місцевий альфа відповів ударом дзьоба в шию, але противник ухилився і вдарив його крилом так, що той ледь не впав на скелі.

— Якщо переможе чужий, колонія може стати агресивнішою, — буркнув Чарлі. — Якщо місцевий — вони залишаться, але будуть ослаблені й злі.

Ніка підняла гвинтівку.

— Може, допоможемо місцевому? Відволікти другого?

— Ні, — різко відповів Марк. — Ми не втручаємося в природний баланс, поки вони не нападають на нас. Це може тільки погіршити ситуацію.

Битва тривала майже десять хвилин. Нарешті місцевий альфа зробив відчайдушний маневр: він злетів вище і кинувся вниз, вдаривши противника всім вагою. Чужий альфа не втримався і, ревучи, полетів геть, залишаючи за собою кривавий слід. Переможець важко опустився на скелю. Одне крило було сильно пошкоджене, на шиї — глибока рана.

Колонія згуртувалася навколо нього. Дитинчата обережно підповзали ближче.

— Тепер вони поранені й вразливі, — сказала Ніка. — Це може зробити їх непередбачуваними.

Чарлі опустив бінокль.

— Завтра зранку перевіримо периметр. Посилюємо охорону вночі. Марк, якщо зможеш — зроби щось для відлякування. Запах, звук, що завгодно.

Марк кивнув, але в очах була стурбованість.

— Вони принесли дітей. Це означає, що планета для них зараз особливо небезпечна в інших місцях. А ми — просто ще одна перешкода.

Ніч минула неспокійно. Два рази Ерліс і Фірліс піднімали голови й тихо гарчали в бік скелі. Марк майже не спав, Чарлі чергував на даху. Ніка перевіряла зброю.

На світанку колонія була на місці. Поранений альфа сидів на найвищій точці, охороняючи територію. Дитинчата вже намагалися літати короткими стрибками. Один із них злетів занадто високо і ледь не впав — дорослий підхопив його в повітрі.

— Вони адаптуються, — тихо сказав Марк, спостерігаючи з укриття. — А нам треба адаптуватися швидше.

Чарлі стиснув кулаки.

— Я зроблю пастки навколо периметра. Не смертельні — просто шумові та світлові. Марк, твоя черга придумати біологічний репелент. Ніка, ти знаєш ліс краще за всіх — знайди безпечний маршрут, якщо доведеться евакуюватися до аванпосту.

Команда працювала злагоджено. Напруга поверталася, але тепер вона була іншою — не від внутрішніх конфліктів, а від реальної, близької загрози. Птероси не пішли. Вони залишилися. Із дітьми.