Зречення

Хіба можна пояснити, чому твоє серце починає тремтіти без видимих причин? Ти заходиш у темну кімнату і падаєш на ліжко, навіть не вмикаючи світло. Не має значення, буде непроглядна темрява або сліпуче сонце. В голові звучать слова: «Я уподібнився пелікану в пустелі; я став пугачем на руїнах; не сплю і сиджу, як одинокий птах на даху. Щодня ганьблять мене мої вороги, і ті, що на мене злобливі, проклинають мене. Я їм попіл, як хліб, і напої мої розчиняю сльозами. Я відчуваю себе нікому не потрібним птахом, який хоче літати, але він лише ходить по пустелі для того, щоб знайти сенс. Біля мене такі ж птахи. Але яка різниця?» Знаєте, чому я не літаю? Я ж птах, правда? Чому б мені не розправити крила і не покинути пустелю? Я не хочу. Не можу. Я літав, де мені хотілося, жив повним життям і бачив у цьому сенс. У мене була лише одна проблема. 

Страх втратити це все. Я так боявся, що зрікся щастя. Мені здавалося, що краще зректися сенсу, ніж мучити себе думками про те, що цей сенс буде втрачено, що небо зникне, і я ніколи не зможу відчути того, що відчував. Якби це сталося, я помер би від несподіванки тієї ж миті, а так, я був підготовлений і просто зник.

Моє серце розривалося на частини від однієї думки: «Все, що я маю незабаром, покине мене». Я втік від щастя, щоб воно не втекло від мене. Ви запитаєте, чи мені стало легше? І я скажу вам: «Так!» Мені нічого втрачати. 

Нема чого боятися. Я передчасно помер, але моє тіло продовжує працювати без душі.