Глава 10

Діма

Я припаркував автомобіль. Відчинив передні двері та відстебнув паски безпеки. Обережно взяв Алю на руки та пішов до ліфта. 

Ми піднялися на мій поверх і я відчинивши двері квартири, поніс її до спальні. Вона ще не швидко відійде, тому їй потрібно проспатися. Я поклав її на ліжко, зняв взуття і подивився на сукню. Від неї майже нічого не залишилося, я міг би переодягнути її у свій одяг, але не думаю, що вона буде в захваті від цієї ідеї. Хоча...

Вислуховувати я буду вранці, тому прямую до шафи в пошуках підходящої футболки. Вони всі довгі, відповідно мого росту, тому їй буде, як сукня. Обрав найвужчу. Зняв залишки сукні. В горлі пересохло від вигляду її напівголого тіла. Дожився, замість того, щоб роздягати її, я одягаю на неї футболку. 

Я вже вимкнув світло та хотів брати подушку, щоб піти спати на диван. Тому, що якщо вона прокинеться і побачить напівголого мене, бо я сплю без верхнього одягу, то може не лише надумати зайвого, а й побити. Але тут вона прокидається та починає кричати. 

-Не чіпай мене! Не торкайся. 

-Тихо, тихо, все добре, це я. 

Намагаюся її заспокоїти. Напевно, їй ще довго чрез мене снитимуться кошмари з цієї ночі. Вона розгублено дивиться на мене з сльозами на очах. 

-Ти прийшов. Не залишай мене з ним, не йди, мені страшно. 

Я звісно розумію, що вона ще під дією наркотиків та алкоголю, але я ще ніколи не бачив її такою безпорадною. Вона наче маленька дівчинка, боїться залишитися сама у темній кімнаті, тому, що в любий момент з-під ліжка може вилізти монстр. Можливо потім я пошкодую про це, але точно не зараз. Щось мені підказує, що більше в мене не буде можливості побачити її з іншої сторони, не такою колючою та впертою, як завжди. 

-Не залишу. Я тут, поруч. 

Лягаю біля неї, обіймаючи. Вона пригортається до мене та засинає. Я вдихаю її аромат, вона пахне шоколадом. Всередині дивне відчуття. Я розумію, що повинен піти в іншу кімнату, але мені так добре поруч з нею. Я вже давно не відчував себе так спокійно поруч з кимось. Особливо з дівчатами. 

Але я розумію, що не повинен привязуватися, тому встаю та йду на диван. Впевнений, вона завтра і не згадає, що було вночі. 

Шоста ранку. Я сиджу та п'ю каву на кухні. До навчання ще довго, тому я йду в спортзал. Аля ще спить, я купив для неї кілька речей і кур'єр скоро має їх привезти. Не піде ж вона в універ в моїй футболці, я звісно не проти, але не впевнений на рахунок неї. 

Позаймавшись, сходив в душ та починаю одягатися. А двері дзвонять, мабуть кур'єр . Відчиняю, але на порозі стоїть Тім. Він теж рання пташка, і деколи заїжджає до мене зранку. Проходить в квартиру, як до себе додому, але застигає у вітальні. Двері в спальню були відкриті, тому він здивовано дивиться то на сплячу дівчину, то на мене. 

-Чувак, це те, що я думаю, чи мені ввижається і я бачу дівчину у тебе вдома? 

-Ти все вірно бачиш. 

-Що з тобою, ти ж ніколи не приводив сюди дівчат, чи вона якась особлива? 

Я сам не знаю, що відповісти. Він правий, я ніколи не приводжу дівчат сюди. Вважаю, що дім, це місце спокою, а не розваг та розврату. Але тоді я навіть не подумав, щоб зняти якусь кімнату в готелі. 

-Можна й так сказати. Це Ліна, я тобі розповідав про неї. Вчора на вечірці, той мудак Рома підсипав їй наркотики та хотів скористатися нею. Не міг же я залишити її саму. В якомусь сенсі, це я винен, що так сталося. 

Я зжав кулаки. Як згадаю про нього так і хочеться вирізати. Знову дзвінок, курєр. Я забрав пакети та поставив на диван. 

-Це одяг, від того нічого не лишилося. 

Відповідаю на німе питання. 

-Ого, то ти супергерой, але якби вона для тебе нічого не значила, ти б не привіз її сюди і так не опікав би. 

Я хотів відповісти, але мене перебили. 

-Ти що собі дозволяєш!? 

Ну ось, прокинулася спяча красуня і перетворилася на розгнівану бестію. 

-Воу воу, полегше. В чому справа? 

Переді мною стоїть розпатлана та ще сонна Аля. А їй пасує моя футболка. 

-В чому справа? Може це ти розкажеш, що вчора сталося і чому я прокинулася в тебе вдома, то ще й в твоїй футболці!

-Мені вже час. Побачимося в універі.

Тім покидає поле бою, залишивши мене з нею один на один. 

Ліна

Я прокидаюся, та відкривши очі не розумію, де я. Дивлюся по сторонам. Кімната простора, в ній знаходиться велике ліжко, шафа та дві тумби. Намагаюся згадати, що вчора було, але в голові туман. Підіймаюся, поряд лунають голоси. На кухні стоять і про щось розмовляють...Діма і Тім? Я що, в нього вдома? Що вчора було? Дивлюся на себе і розумію, що я в чиїйсь футболці, якщо мені не зраджує пам'ять, то я бачила її в Діми. На вечірку я точно йшла в іншому одязі. 

Вимагаю пояснень. Тім втік, а я розлючено та трохи розгублено дивлюся на Діму. Він зам'явся з відповіддю. Та що тут відбувається!? 

-Ти взагалі нічого не памятаєш? 

Нііі, тільки не це.. 

-Тільки не кажи, що ми... 

-Ні, між нами нічого не було, але.. 

Я полегшено вдихаю. Його погляд стурбований і спрямований прямо на мене. 

-Але..?

-Що ти останнє пам'ятаєш? Спробуй щось пригадати. 

Намагаюся покопатися в пам'яті і поступово пригадую ту ніч.. В горлі стоїть ком. Мене ледь не згвалтували... Якби не Діма... 

По щоці неконтрольовано тече сльоза. Швидко витираю її, не хочу показатися перед ним слабкою, хоча, вже мабуть пізно. Відводжу погляд, бачу пакунки з одягом. 

-Це мені? 

-Так, сходи в душ, показує на наступні двері, і одягайся, я почекаю тебе знизу і відвезу в універ. 

Я киваю та мовчки взявши пакети йду в ванну. Дарма я на нього накричала, він не такий поганий, як я думала.