Розділ 22

— Ей, що з тобою? — спитала я, дивлячись на Аделіну. — Щось сталося?

— Все добре, — буркнула вона, поспішно витираючи сльози.

— Ти впевнена?

— Так! — трохи роздратовано фиркнула вона.

— Гаразд тоді, але я ж бачу, що ти плачеш.

— Чого ти вчепилася до мене?

— Послухай, — я уважно подивилася на неї, — якщо це через Саву, то він справді закоханий у тебе. Можливо, між вами зараз непорозуміння якісь, але він хороший хлопець і цінує тебе.

— Раніше тебе це не хвилювало, — буркнула Ада.

— Бо раніше я ревнувала його до тебе. Мені не подобалося, що він так ходить за тобою. Я не розуміла ваших почуттів і вони мене дратували.

— А зараз, що змінилося?

— Просто у мене був час розібратися в собі. Я хочу, щоб Сава був щасливий, а йому справді добре з тобою.

— Звісно ж, — дівчина дивно посміхнулася. — Закохалася в мого братика і тепер стаєш на сторону кохання.

— До чого тут Арсен? — спитала я, насупившись.

— Ай справді? — вона засміялася. — Ні до чого! Послухай, Ліліано, якщо ти зустрічаєшся з моїм братом, то це не означає, що ми з тобою будемо подругами.

— Я і не хочу цього.

— От і прекрасно!

— Ти плакала, а я вирішила підтримати тебе.

— Краще подумай про себе.

— Що ти маєш на увазі?

— Думаєш, що ти перша така в Арсена? — сказала Ада і подивилася мені в очі. — Він любить таких миленьких та наївних дівчаток. Знаєш, скільки в нього було до тебе?

— Мені байдуже, — впевнено мовила я, вдаючи, що мене не зачепили її слова. — Неважливо, хто був у нього в минулому і скільки їх, головне те, хто буде в майбутньому.

— І ти справді думаєш, що оце ваше все, — вона засміялася та покрутила пальцем у повітрі, — буде назавжди? Ти уявлення не маєш, що у нього було в минулому. Повір, він не принц з тієї казки, про яку ти так відчайдушно мрієш.

— Ніхто не знає, що нас чекає в майбутньому, але зараз це стосується лише мене та Арсена.

— Ти така наївна, Лілі. Не забувай, що йому вже вісімнадцять і є речі, які ти не зможеш йому дати. Принаймні зараз. Мені аж шкода тебе.

— І чому? — спитала я, склавши руки на грудях.

— Він з першого дня захотів отримати тебе. От і все! Недоступна мила дівчинка, яка думає лише про навчання. Ти завжди була для нього ціллю, трофеєм, який він хоче здобути, але не більше.

— Я не знаю, що відбувається між тобою і твоїм братом, але мене дратують ваші таємниці. Твої слова нічого не значать, а знаєш чому? Тому що очі та почуття не брешуть. Я не буду вірити тобі, бо я знаю, що подобаюся Арсенові.

— Я й не спорю, що ти йому подобаєшся, — сказала Ада, усміхнувшись кутиками губ, — але чи він кохає тебе?

— Ми дуже мало зустрічаємося, щоб говорити про кохання, — я усміхнулася. — Не знаю, для чого ти розповідаєш мені це, але твої слова аж ніяк не вплинуть на наші стосунки.

— От і тіш себе цим, але потім ти зрозумієш, що я мала рацію.

Аделіна пройшла повз, обійнявши себе руками. Вона швидко попрямувала до виходу, а я просто стояла і дивилася їй вслід. Що взагалі відбувається? Чому вона така дивна? Не розумію, навіщо Ада почала цю розмову про Арсена. Не думаю, що вона хвилюється за те, що він може розбити мені серце.
Я глибоко вдихнула, а тоді зайшла у бібліотеку. Я взяла потрібну мені книгу, але нести її довелося у руках. Все-таки у мене сьогодні маленька сумочка і цей підручник просто не помістився. Потім я забрала в гардеробі свої речі та швидко одягнулася. На вулиці було холодно, тому шапка і шарф — обов'язкові.
Коли вийшла зі школи, то повільно попрямувала до воріт. Арсен казав, що чекатиме мене тут, але його чомусь нема. Я витягнула телефон, щоб подзвонити до нього. В голові одразу ж з'явилися слова Ади і я пригадала, як з самого початку він чомусь проявляв до мене свою увагу. Може, і та угода була лише для того, щоб наблизитися до мене? Мені хотілося думати, що Арсен щирий зі мною, але кляті сумніви вже поселилися всередині.
Раптом переді мною з'явилася рука з маленькою червоною трояндою. Я усміхнулася, бо мені ще ніколи хлопці не дарували квітів. Лише Сава, але це завжди було по дружбі. Арсен швидко поцілував мене в щоку зі спини, а я взяла троянду у свою руку.

— Мило, — сказала я та понюхала її. — Обожнюю червоні троянди.

— Я чомусь так і подумав.

— Дякую, мені справді приємно.

Арсен обійшов мене та став навпроти. Він уважно подивився мені в очі, ніби вивчаючи. Я мимовільно відвела погляд, бо чомусь дурні думки знову закралися у моїй голові.

— Що з тобою? — спитав Арсен, насупившись.

Спочатку я думала не говорити йому про ту розмову з Аделіною, але потім вирішила, що варто зразу поговорити про те, що мене турбує.

— Я щойно зустріла в коридорі Аделіну. Вона плакала і мені захотілося підтримати її. Не знаю, але Ада дивно поводилася і говорила не надто приємні про тебе речі.

— Що вона сказала? — поцікавився хлопець.

— Що як тільки ти з'явився тут, то одразу ж вирішив закохати мене в себе. Казала, що у тебе було багато в минулому дівчат і я для тебе лише ціль, яку ти хочеш отримати. Я не розумію, чому вона розповіла мені це все.

— Щоб ти засумнівалася в мені, — відповів Арсен і важко видихнув.

— Але навіщо вона це робить? Не думаю, що хвилюється через те, що ти можеш розбити мені серце.

— Я не зроблю цього, обіцяю. Та-а-а-ак, у нас зараз побачення, а значить, ми не будемо говорити про ці всі дурниці.

— То Аделіна збрехала? — спитала я та уважно подивилася на Арсена.

— Все, що стосується тебе — неправда.

— От і добре, — я усміхнулася.

— Ходімо! — Арсен взяв мене за руку і ми повільно попрямували у центр міста. — В перший же день ти мені взагалі не сподобалася. Я подумав, що це за така пихата та зарозуміла дівчина? З кожним днем ти все частіше проявляла свої погані риси характеру і це мене шалено бісило. Та в один момент, на вечірці, я помітив, як ти дивилася на Саву. Тоді щось наче перевернулося в мені і я зрозумів, що у тобі є щось хороше. Потім придумав ту угоду, бо я справді хотів розлучити тих закоханих. Знаєш, я не думав, що ти погодишся. Якщо чесно, якась маленька частинка моєї душі хотіла, щоб ти не була закохана в цього Саву. Все кардинально змінилося, коли я побачив, як ти танцювала на студії. Ти виглядала наче пташка, яка хотіла вирватися на волю, але її щось тримало. Мені хотілося якнайбільше дізнатися про тебе. Так, у мене було багато дівчат, але ти — особлива. Я ніколи не зустрічав таких раніше. Чим краще я пізнавав тебе, тим більше ти подобалася мені. Інколи я задумувався про те, що я не підходжу тобі. Ти така світла і чиста, а у мене не найкраще минуле.

— Але ж я далеко не така. Ти сам знаєш, що у мені багато поганого.

— Не завжди, Лі. Просто ти чомусь показуєш ту свою темну сторону частіше, ніж світлу. Знаєш, тоді коли ти поцілувала мене під час нашого тренування, я зрозумів, що мені справді хочеться бути з тобою, але я боявся. Думав, що ти просто хочеш таким чином забути про свою закоханість у Саву. Тому я й вирішив тоді відштовхнути тебе. Три місяці ми майже не спілкувалися і я ніби розумів, що все правильно, але легше мені не стало. Ти дуже глибоко засіла в моєму серці, Лі.

— Такими темпами ти скоро мені зізнаєшся в коханні, — сказала я, усміхаючись.

— А потім у тому клубі все змінилося. Знала б ти, як мені хотілося прибити того Сашу, коли він торкався до тебе, або як ви ледь не поцілувалися. Ти стояла така красива у тій білій сукні, а ще постійно так звабливо дивилася на мене. У мене наче вимкнувся мозок і я зрозумів, що не хочу більше стримувати своїх почуттів до тебе.

— Знаєш, раніше я думала, що закохана у Саву, — мовила я та глянула на Арсена, — але тепер знаю точно, що це далеко не так. До речі, мені дуже сподобався той поцілунок у клубі. Може, повторимо?

Я підморгнула йому, а він просто засміявся і потягнув мене до центру. Ну що ж, доведеться той поцілунок перенести на потім. Насправді я рада, що Арсен пояснив мені всю ситуацію. І хоч деякі моменти його життя залишаються для мене загадкою, я впевнена, що він справді відчуває щось до мене. Можливо, це і є те саме справжнє перше кохання? У мене, мабуть, точно.
Арсен кинув мою книжку собі в рюкзак, а тоді ми пішли на каток. І хоч я ніколи не каталася на ковзанах, мені сподобалося. Це було весело та цікаво. Особливо, коли ми обоє декілька разів впали. Чомусь усе здавалося таким правильним. Я відчувала себе поряд з ним якоюсь особливою. Він всяко проявляв до мене свою увагу, а це здавалося мені дуже милим.
Коли ми зібралися повертатися додому, на вулиці вже почало темніти. Арсен вирішив провести мене, а я ж погодилася. Я почала їсти льодяник на паличці, який мені купив хлопець. Він був рожевим у вигляді сердечка, що дуже мені сподобалося. 

— Коли у нас наступне побачення? — спитала я, коли ми йшли вулицею.

— Коли захочеш, — відповів Арсен, усміхнувшись.

— Можна цих вихідних. У мене в суботу вільний день.

— У суботу в нас шкільна поїздка.

— Яка ще поїздка?

— Ти не бачила? — хлопець глянув на мене. — У нашій групі написали, що наша школа організовує для десятого та одинадцятого класу поїзду в гірськолижний курорт.

— Я сьогодні навіть не заглядала в Інстаграм, — сказала я. — Уф! Ненавиджу лижі.

— Справді? А я дуже люблю.

— Я просто не вмію на них їздити й постійно падаю.

— Тобі пощастило, бо цього разу в тебе буде хороший вчитель, — мовив Арсен і підморгнув мені.

— Це ти на себе натякаєш?

— Авжеж!

— Значить, тепер я зобов'язана поїхати.

— А ти не хотіла?

— Мене такі види спорту не дуже приваблюють, але, може, мені вдасться змінити свою думку.

— Це буде класно, Лі.

— Арсене! — голосно сказала я. — Скоро ж лютий!

— І що?

— У тебе день народження.

— Звідки ти знаєш? Не пам'ятаю, щоб говорив тобі про це.

— Коли ми були на вечірці, я спитала у тебе, скільки тобі років, а ти відповів, що у лютому буде вісімнадцять. Щоправда, я не знаю, якого саме числа.

— Десятого, — відповів Арсен.

— Значить, мені треба буде підготувати для тебе якийсь класний подарунок.

— Не треба нічого, Лі. Я не люблю ці всі святкування, тому в подарунках нема потреби.

— Я все одно підготую щось, бо мені хочеться зробити тобі приємно.

— А у тебе коли день народження? — поцікавився хлопець.

— П'ятого серпня, — відповіла я. — До нього ще довго. Ми прийшли!