Розділ 17

Я підійшла до дзеркала та уважно подивилася на себе. Нарешті мені вдалося заспокоїтися. Я глибоко вдихнула і витерла усі свої сльози. Щоки були червоними від мого плачу, тому я витягнула з сумочки пудру, щоб хоч якось приховати це. Добре, що взяла її з собою. Коли я привела себе в порядок, то вирішила повернутися у клас. Урок уже йшов більш як п'ять хвилин.
Зараз ще й світова література. Галина Сергіївна точно зробить мені зауваження. Так і сталося. Вчителька одразу почала вичитувати мене. Я лише кивала головою, вдаючи, що зрозуміла свою помилку і більше не буду запізнюватися.

— Ти як? — спитала у мене Віта, коли я сіла за парту.

— Прекрасно, — відповіла я, усміхнувшись.

— Що тепер з тим танцем? Його не буде?

— Ми все одно станцюємо. Я не звикла кидати почате на пів дорозі, тому скоро буде ще одна репетиція.

— Я дуже рада, — Віта подивилася на мене. — Ти молодець, Лілі. Не хвилюйся за ці тупі вибори. Подивимося, чи довго Аделіна втримається на цій посаді.

— Я і не хвилююся, — тихо сказала я. — У мене ще є час показати себе.

— Соколова! — раптом голосно мовила Галина Сергіївна. — Це ти так "Фауста" переказуєш Віталіні?

— Вибачте, — буркнула я.

— Ну що ж, ми усі залюбки послухаємо те, що ти прочитала на сьогодні.

Я не могла дочекатися того моменту, коли завершаться уроки. Голова почала сильно боліти. Мабуть, від того, що я перенервувала. Як тільки продзвенів дзвінок після останнього уроку, я одразу ж попрямувала до виходу. Я навіть не хотіла залишатися на додаткове заняття з англійської. Як же мені вже хочеться випускного! Нарешті у мене було б хоч трохи вільного часу на себе. Щоправда, потім почалося б навчання в університеті. Мабуть, це буде ще гірше. Я важко видихнула і втомлено сіла на лавочку біля школи. Додому теж не хотілося, бо все буде, як і завжди. Спершу я повечеряю, а потім до ночі сидітиму за уроками.

— Ей, Лі! — я почула голос Арсена, що прямував у мою сторону. — Сильно засмутилася.

— Ні, — відповіла я, знизуючи плечима. — Я знала, що так буде.

— Чомусь мені так не здається.

Хлопець сів біля мене, а я подивилася на нього.

— Не скажу, що мене не здивувала аж така різниця, — сказала я, — але, може, це і на краще.

— Чому ти так думаєш?

— Інколи я надто багато на себе беру. Коли хочеться бути найкращою, то ти хапаєшся за кожну можливість, як за соломинку, аби лише довести собі, що ти чогось варта. Мені це набридло. Я весь минулий рік була президентом і справді допомагала школі. Ми готували виступи, збирали гроші дітям з дитячого будинку, проводили цікаві конкурси. Багато чого було за моєї ініціативи, але це складно. Крім цього у мене навчання в школі, додаткові заняття, а тоді ще й танці були. Ти навіть не уявляєш, як сильно я втомилася.

— Хочеш трохи розвіятися? — раптом спитав Арсен. — Тобі треба виплеснути кудись свою злість, образу і все погане, що ти зараз відчуваєш. Коли мені погано, то я завжди цим займаюся.

— Чим?

— Поїхали!

Хлопець піднявся з лавочки й простягнув мені свою руку. Я декілька секунд дивилася на неї. Потім все ж прийняла її та теж піднялася. Арсен повів мене до стоянки й ми зупинилися біля його мотоцикла. Тепер мені зовсім не страшно їхати з ним. Тільки цікаво питання, куди саме він відвезе мене.

— Пам'ятаєш, що винен мені нічну поїздку? — спитала я, усміхнувшись.

— Ти спершу собі шолом купи, бо я ж казав, що не буду давати тобі свій.

— Якщо пообіцяєш, що ми прокатаємося вночі містом, то я куплю.

— Тоді можеш вже купувати, — сказав хлопець і кивнув, щоб я сіла на мотоцикл.

Їхали ми досить швидко, але обережно. Арсен не збрехав і він справді хороший водій. Я усміхнулася, коли міцно трималася за нього і дивилася, як змінюються краєвиди. Мені подобалося таке відчуття легкості. Тоді ти починаєш забувати про усе погане. Здається, я тепер знайшла для себе ще одне заспокійливе, окрім танців.
Я здивувалася, коли Арсен зупинився біля мого будинку.

— Ем, а чому ми сюди приїхали? Чи ти просто вирішив підвезти мене додому? — спитала я.

— Треба, щоб ти переодягнулася, — сказав він.

— У що саме?

— Щось таке, в чому тобі буде зручно рухатися. Можеш одягнути будь-який спортивний костюм.

— Добре, — буркнула я, насупившись. Куди він збирається мене везти? — Зараз повернутися!

Я побігла в будинок і одразу ж попрямувала до своєї кімнати. Швидко вдягнувшись у чорні легінси та такого ж кольору топ, я накинула зверху спортивну кофту і взула кросівки. Тоня спитала у мене, куди це я іду, але я вирішила не говорити їй поки нічого про "нового друга". Тож просто сказала, що хочу побігати на вулиці.
Мені було дуже цікаво, що ж таке задумав Арсен. Усю дорогу я намагалася здогадатися, але нічого не приходило на думку. Через деякий час Арсен зупинився біля спортивного комплексу, де раніше я приходила на танці. Чому він привіз мене сюди? Невже думає, що я танцювати для нього буду? Дивно якось.
Я вирішила не розпитувати, бо така невідомість ще більше розпалювала мою цікавість. Ми піднялися на другий поверх і я пригадала, що колись Арсен говорив мені, що у нього тут тренування з боксу. Гм, цікаво.

— Мені потрібно переодягнутися, — сказав він, коли зупинився біля чоловічої роздягальні. — Я, звісно, не здивуюся, якщо ти захочеш подивитися на це, але там можуть бути й інші хлопці.

— Боїшся, що на фоні інших накачаних хлопців будеш програвати? — спитала я, усміхнувшись. — Я зачекаю тебе тут.

Арсен зайшов у роздягальню, а я вирішила пройтися коридором. Я зупинилася біля дверей, де зараз відбувалося заняття з танців. Заглянувши в невеличку щілину, я усміхнулася. Дівчата якраз вчили новий танець. Так цікаво було спостерігати за ними, але водночас стало сумно. Колись я думала, що танці будуть нероздільною частиною мого життя, але довелося робити вибір. І його я зробила не на їхню користь. Можливо, колись у мене буде можливість повернутися до цієї справи, а може, це вже давно завершилося.
Я почула, як відчинилися двері з чоловічої роздягальні. Звідти якраз вийшов Арсен. Він був у вільних чорних шортах і білій майці, яка вдало підкреслювала тіло хлопця. Коли я підійшла до нього, то хлопець схопив мене за руку і потягнув у сторону якогось залу. Ніколи раніше не була в таких місцях. Тут було багато боксерських груш, а посередині стояв ринг. Я уявила, як хлопці тренуються на ньому і від цього на шкірі з'явилися сирітки.

— Нам пощастило, що зараз тут нема людей, — сказав Арсен і простягнув боксерські рукавички.

— Ц-це мені? — трохи здивовано спитала я.

— Так, — він кивнув і почав мені допомагати. — Коли ти вибиваєш свою злість на чомусь іншому, то завжди стає легше.

— Не впевнена, що у мене вийде.

— Ти ж не націлилася на пояс чемпіона світу з боксу?

— Ні, — я засміялася. — Хоча знаєш, можна спробувати.

— Таке не для тебе, Лі. Ти занадто мила для цих усіх речей. Хоча частіше ти буваєш злючкою, але все одно залишаєшся милою.

— Ти останнім часом дуже щедрий на компліменти, — мовила я та уважно подивилася на хлопця. — То казав, що я красива, а тепер назвав милою.

— А ще я сказав, що ти злючка.

Арсен усміхнувся, а тоді потягнув мене до однієї з боксерських груш.

— Є у твоєму житті людина, яку ти ненавидиш? — спитав у мене хлопець.

— Ні, — я похитала головою. — У пориві злості я можу подумати чи сказати, що ненавиджу когось, але ж ненависть з'являється лише тоді, коли людина зробила тобі дуже сильно боляче. Такого у мене не було.

— А що ти відчуваєш зараз?

— Зараз... — я задумалася. — Сором і зневагу до самої себе, бо я не змогла здобути того, чого мені хотілося. Я злюсь на те, що у мене була можливість зробити все на свою користь, але я упустила її.

— Уяви, що ось тут, — Арсен показав на боксерську грушу, — знаходиться усе, що тебе дуже сильно дратує тебе. Образа, що є у твоєму серці, погані думки, що у твоїй голові, злість на саму себе — це все тут! Знищ це — і тоді тобі стане легше.

Я вдарила перший раз, але у мене це вийшло не дуже. Як виявилося, там багато нюансів: правильна стійка, точність та сила удару, впевненість. Арсен пояснював мені декілька видів удару. Спершу ми спробували прямий удар і у мене доволі непогано виходило. Щоправда, я швидко втомлювалася, бо це, як виявилося, не так вже і легко.
Потім Арсен вирішив показати мені ще декілька трюків зі самооборони. Для цього ми піднялися на ринг і я зняла рукавиці.

— Потрібно знати слабкі сторони свого противника, — почав говорити Арсен. — Якщо на тебе напали й схопили за шию, то найкращий варіант — вдарити нападника коліном у живіт, або нижче живота. Можемо спробувати.

Арсен підійшов до мене й обережно поклав свою руку мені на шию. Я трохи напружилася, але ж це всього лише уроки самооборони. Тільки у мене чомусь з'явилися в голові зовсім інші думки. Я легенько нахилила голову та прикусила нижню губу, усміхнувшись. Потім я поклала свою долоню йому на щоку, наближаючись ближче. Арсен уважно спостерігав за мною і, здається, був здивованим. Я відчула, що його хватка на моїй шиї ослабла і він почав ніжно погладжувати мою шкіру своїм пальцем. Від цього якесь дивне відчуття з'явилося всередині, а дихання пришвидшилося. Таке враження, наче мені бракувало кисню.

— Як тобі така самооборона? — спитала я і різко підняла коліно, намагаючись вдарити Арсена в живіт.

Тільки він моментально зреагував і я не зрозуміла, як вийшло так, що ми обоє впали на ринг. Щоправда, я опинилася зверху на Арсені. Він міцно заплющив очі, скривившись. Здається, це було не надто приємно.

— Вибач, — тихо сказала я, намагаючись піднятися з нього, але він міцно тримав мою талію. — Відпусти мене!

— Ти грала нечесно, — почав Арсен. — Оці твої дівочі штучки — це не прийоми з самооборони.

— А мені здається, що було досить непогано. Ти ж повівся.

— Ну от, — він закотив очі. — Знову ти це робиш?

— Роблю що? — спитала я, бо не дуже зрозуміла, що він мав на увазі.

— Дивишся на мене так, наче хочеш, щоб я поцілував тебе, — відповів Арсен.

— А може, я і хочу цього? — пошепки сказала я і повільно нахилилася ближче до нього.

Не знаю, що керувало мною у цей момент. Я закрила очі та доторкнулася до його губ своїми. Він одразу ж притягнув мене за талію ще ближче до себе, поглиблюючи поцілунок. Я обережно розімкнула свої губи, дозволяючи йому це зробити. Відчуття були дивними та незвичними, але чомусь такими приємними. Та і цього разу я поводилася впевненіше, то може, і йому сподобається? Коли мені стало важко дихати, я повільно підняла голову. Чомусь стало соромно за те, що я ось так просто піддалася і сама поцілувала його.

— Думаю, що нам вже час повертатися, — сказав Арсен, забравши свої руки з моєї талії.

Мені зразу стало холодно, але я просто піднялася з нього. Здається, цей поцілунок заплутав нас обох. Принаймні мене.
Арсен майже не розмовляв зі мною, а я не могла ніяк зрозуміти, що сталося. Він навіть не говорив свої тупі жарти й це було дуже дивно. Може, йому не сподобалося? Але ж він сам хотів цього! Я бачила і відчувала це.
Арсен підвіз мене додому. Я ж просто подякувала йому за день і попрямувала в будинок з якимись змішаними відчуттями усередині.

— Лілі, нарешті ти вдома! — сказав тато, коли побачив мене. — До тебе тут твій друг прийшов.

— Друг? — спитала я.

— Він у вітальні, а у мене зараз має бути зустріч з Лідою. Ти ж не проти?

— Ні, — я похитала головою. — Гарного тобі вечора!

Тато швидко поцілував мене в щоку, а тоді вийшов з будинку. Я ж пішла до вітальні й здивовано подивилася на Саву, що чекав мене.