Розділ 54. Водяний ресурс 

Останній день на базі відпочинку почався з яскравого, майже липневого сонця. Після сніданку нікому не хотілося думати про збори й повернення до міського шуму, тому рішення провести пів дня біля озера було прийнято одноголосно. 

Арсен, який повністю відновив свою енергію, миттєво взяв командування на себе. Він стояв на дерев'яному пірсі з рупором, згорнутим із глянцевого рекламного буклета, і активно роздавав вказівки на весь берег: 

— Так! Сьогодні офіційно день водних пригод! Хто не намокне — той миє шампури ввечері! 

Компанія швидко розділилася за інтересами. Олена з Сергієм, Ігор та ще кілька старших колег обрали спокійний відпочинок: вони взяли великий дерев'яний човен і вудки, готуючись відплисти до тихої заводі. Молодь з айті-відділу окупувала катамарани, влаштувавши на них якісь свої шумні перегони. Решта вирішили спробувати сапборди. 

Арсен носився між усіма, намагаючись одночасно організувати кілька розваг, і перед самим виходом на воду зібрав «флотилію» на пірсі для короткого інструктажу: 

— На катамарани й човни жилети обов'язково! — командував він, роздаючи помаранчеві безрукавки. — На сапах — за бажанням! Вода спокійна, тут неглибоко, але без самодіяльності! 

Поки всі розбирали весла, Марина стояла біля стійки з сапбордами разом із двома дівчатами з маркетингу. Вона ретельно поправляла волосся та стильний купальник, дивлячись у відображення на екрані телефона. 

— Побачиш, — із впевненою усмішкою сказала вона подрузі. — До кінця відпочинку він хоча б запросить мене на каву. 

— Ти про директора? — скептично підняла брову одна з дівчат. 

— А про кого ж ще? 

— Марино, він навіть не дивиться у твій бік, — тихо засміялася колега. — Ти сама бачила. 

— Це поки що, — вперто відповіла Марина, беручи весло. — Просто треба опинитися в правильний момент у правильному місці. 

Дівчата лише переглянулися, приховуючи усмішки. 

Тим часом за кілька метрів від них, біля самого спуску до води, готувалися Віка і Саша. Вона була в легкому літньому купальнику, з заплетеним волоссям. Саша, також у плавальних шортах, готував свій сапборд поруч. Вони не демонстрували жодної романтики чи особливої близькості, але якось дуже природно, без зайвих слів, опинилися поруч. 

Саша взяв один із страхувальних жилетів і простягнув Віці. 

— Арсен сказав, що на сапах це за бажанням, — усміхнулася вона. — Я добре плаваю. В ньому незручно веслувати. 

Саша нахилився, допомагаючи їй зафіксувати страхувальний ремінець-ліш на щиколотці, щоб дошка не відпливла в разі падіння. Підвівшись, він раптом подивився на неї дуже серйозно, без тіні жарту, і тихо мовив: 

— Якщо побачиш, що хтось тоне — ніколи не підпливай спереду. Панікуюча людина втрачає глузд і може втопити навіть досвідченого рятувальника. 

Віка здивовано звівши брови, зустріла його прямий погляд і кивнула: 

— Я зрозуміла. Дякую. 

Віка помітила, що водонепроникний чохол для телефона на плечі у Саші перекрутився. Вона зробила крок ближче й м'яким, природним рухом поправила ремінець у нього на плечі. 

Саша завмер на секунду, дивлячись на неї зверху вниз. Його погляд був спокійним, але в ньому читалося стримане тепло. 

Арсен, який саме пробігав повз по пірсу з двома веслами під пахвами, побачив цю сцену. Він призупинився, хитро посміхнувся, але не сказав жодного слова. Лише підморгнув їм і побіг далі. 

За десять хвилин озеро перетворилося на гамірний атракціон. Арсен, намагаючись показати на сапборді складний розворот, вже за хвилину з гучним плюском полетів у воду під вибух сміху в човні юристів. Хтось із катамаранів почав обривками весел обливати сусідів водою. Ігор у своєму човні неподалік незворушно дивився на поплавок, ігноруючи весь цей хаос. 

Олена, сидячи в човні в сонцезахисних окулярах, з іронічною усмішкою подивилася на Сергія: 

— Ми точно працюємо в одній серйозній компанії? Бо зараз це нагадує табір для важких підлітків. 

Віка відпливла на своєму сапі трохи далі від берега, насолоджуючись легким бризом і тишею. Саша був метрах у десяти-дванадцяти далі за нею, розвертаючи свій сапборд носом до глибокої води, а трохи осторонь веслувала Марина. 

Марина побачила, що Саша перебуває на воді, і, вирішивши, що це той самий «правильний момент», випрямилася на дошці, прийняла красиву й невимушену позу та впевнено змахнула веслом, щоб проплисти в його бік. 

Але вона не врахувала коротку, різку хвилю від катамарана айтішників, що пронісся поруч. 

Дошка під ногами Марини несподівано хитнулася. Вона втратила рівновагу, замахала руками, весло вислизнуло у воду, і дівчина з переляканим криком звалилася в озеро. 

Вона впала невдало — з головою пірнула й випадково вдихнула воду замість повітря. 

Коли Марина винирнула, її обличчя було спотворене жахом. Вона сильно закашлялася. Вода й відсутність дна під ногами миттєво відключили мозок. В неї почалася справжня, тваринна паніка. 

— Я не можу... я не можу знайти дно! — забилася вона у воді, хаотично гатячи руками по поверхні й відштовхуючи від себе власний сапборд, який міг би її втримати. — Допоможіть!