Розділ 53. Правила гри 

О сьомій ранку котеджне містечко ще спало, загорнуте в густий, прохолодний туман. Віка прокинулася легко, без будильника. Вона тихо, намагаючись не розбудити Риту, яка спала на сусідньому ліжку у формі морської зірки, одягла теплий худі й спустилася на кухню. 

Зробивши велику чашку чорної кави, вона вийшла на вулицю і попрямувала просто до озера. Дерев’яний пірс був вологим від роси. Віка сіла на самий край, підібгавши під себе ноги, і просто дивилася, як над водою підіймається легка димка. 

Тут було так тихо, що звук кроків по дерев’яному настилу за спиною здався майже гучним. 

Вона озирнулася. Саша стояв за кілька кроків від неї, теж із чашкою в руках. На ньому були прості спортивні штани й темна кофта. Він виглядав зовсім інакше, ніж в офісі. І навіть інакше, ніж того вечора, коли його батьки влаштували їм раптову перевірку гостинністю. Зараз він був розслабленим і... звичайним. 

— Не спиться? — тихо запитав він. 

— Звичка прокидатися рано, — усміхнулася Віка. — А ти? Знову перевіряв, чи не розвалився світ? 

— Ні, — він підійшов ближче і сів поруч, залишаючи між ними комфортну дистанцію. — Сьогодні вирішив дати світу шанс вижити самостійно. 

Вони помовчали. Це не була та незручна мовчанка, коли гарячково шукаєш тему для розмови. Це був спокій. 

— Чому саме аналітика? — раптом порушив тишу Саша, дивлячись на воду. — Ти могла б бути ким завгодно. Але ти вибрала цифри. 

Віка зробила ковток кави, обмірковуючи відповідь. 

— Бо я люблю цифри, — просто сказала вона. — Ще зі школи. Я завжди розв'язувала задачі швидше за всіх. Для мене аналіз — це як шахи. Мені подобається брати суцільний хаос — розрізнені дані, незрозумілі звіти — і шукати в них систему. Коли знаходиш корінь проблеми, хаос зникає. Залишається чиста логіка. 

Саша слухав уважно, ледь помітно киваючи. 

— А ти? — вона повернула голову до нього. — Чому логістика і будівництво? Це ж... зовсім не просто все поєднати. 

Він усміхнувся, але його погляд став трохи теплішим, ніби він згадав щось дуже далеке. 

— Мій батько працював далекобійником, — сказав Саша тихим, глибоким голосом. — Коли я був малим, він іноді брав мене з собою в рейс. Я сидів поруч у кабіні величезної фури. І знаєш, що мені найбільше подобалося? Дивитися, як ця машина їде через пів країни тільки для того, щоб у когось завтра з'явився дім. 

Віка перестала пити каву, повністю зосередившись на його словах. 

— Тоді я зрозумів одну просту річ, — продовжив він. — Усе починається не з красивого проєкту. Будинок починається з правильно привезеного цементу. Якщо хоча б одна ланка логістики зламається — не буде нічого. Тому я люблю не самі будинки. Я люблю процес. Мені подобається будувати системи, які працюють. 

Віка дивилася на його профіль. Вона раптом зрозуміла, чому він так болісно реагує на будь-яку помилку в логістиці. Це була не просто примха керівника, це була основа його світу. 

Вона хотіла щось відповісти, але двері котеджу з гуркотом відчинилися. 

На ґанок вийшов розпатланий Арсен у яскравих шортах. Він побачив їх на пірсі, примружився і гучно крикнув: 

— Ви що... о сьомій ранку знову вже про бізнес? 

Він збіг по сходах і, не питаючи дозволу, втиснувся прямо між ними. 

— Усе! Я скасовую спокій! За пів години привозять двадцять велосипедів на частину людей, тих хто не боїться пригод! Будемо підкорювати хащі! 

Момент був зіпсований, але ні Саша, ні Віка не розлютилися. Вони лише переглянулися за спиною Арсена і майже синхронно усміхнулися. 

За годину галявина перед котеджами нагадувала табір кочівників. Здавалося, прокинулися всі. Юристи сперечалися, чий велосипед новіший, бухгалтерія намагалася розібратися з перемиканням передач, а айтішники похмуро дивилися на двоколісний транспорт, ніби це був застарілий хардвер. 

— Увага, ескадроне! — волав Арсен, виїжджаючи на центр галявини. На ньому був шолом, який він десь роздобув і надів задом наперед. — Маршрут: десять кілометрів сосновим лісом. За мною! 

І ця строката колона рушила в ліс. Це було шумно, хаотично і неймовірно весело. Арсен гнав уперед, уявляючи себе лідером "Тур де Франс", підбурював усіх на перегони і зрештою, намагаючись ефектно обігнати головного юриста на повороті, злетів із велосипеда прямо в пухнастий кущ папороті та ліщини. 

Офіс зупинився. Віка загальмувала поруч із Сашею. Саша під'їхав ближче до куща, з якого стирчали тільки ноги в яскравих кросівках і заднє колесо велосипеда. 

— Живий? — спокійно поцікавився Саша, спираючись на кермо. 

З куща почулося глухе кректання, і над листям з'явилася скуйовджена голова Арсена з гілочкою у волоссі. 

— Майже. Земля тут... м'якша, ніж здається. 

Саша зітхнув. 

— Арсене. Якщо ти знову щось собі зламаєш, май на увазі: я не буду піклуватися про тебе. І апельсини в травматологію не повезу. Будеш керувати своїм відділом у гіпсі прямо з палати. 

— Ти безсердечний тиран, — ображено пробурмотів Арсен, виплутуючись із папороті за допомогою Сергія. — Ніякої поваги до спортивних травм.