Розділ 50. Дощ над соснами 

Злива не вщухала. Навпаки, вода тепер падала суцільною стіною, глушачи будь-які звуки лісу. Поодинокі будівельники, які ще недавно метушилися на майданчику, ховалися по своїх вагончиках. Поза ними лишилася тільки сіра, розмита стіна дощу та величні сосни, що гнулися під поривами вітру. 

Усередині тимчасового штабу панувала особлива, майже ізольована від світу тиша. Лише важкі краплі монотонно й оглушливо тарабанили по металевому даху. 

Саша, Віка та Арсен сиділи за довгим дерев'яним столом, заваленим кресленнями. Перші пів години минули в суто діловому русі. Віка швидко перегортала накладні, ще раз звіряючи цифри на екрані планшета з паперовими оригіналами. 

— Олександре Володимировичу... Знайшла, — Віка рішуче підняла голову й поклала перед Сашею одразу три документи. — Ось накладна від постачальника, ось акт приймання, а це — фактичне маркування матеріалу, яке ми щойно сфотографували на складі. Тут абсолютно різні партії. Нам виставили рахунок за преміум-клас, а завезли зовсім іншу, дешеву гідроізоляцію. 

Саша мовчки переглянув документи. Його обличчя миттєво потемніло, а погляд став крижаним. Він підвівся й покликав виконроба — огрядного чоловіка, який зайшов у вагончик, струшуючи краплі з дощовика, і помітно нервував. 

— Ви хочете щось пояснити? — тихо, але так, що в кімнаті миттєво знизився градус, запитав Саша. 

Чоловік помітно зблід і поспіхом витер спітніле чоло долонею. 

— Це... мабуть, помилка постачальника... Переплутали на складі під час відвантаження, Олександре Володимировичу. Ми все з'ясуємо... 

— Не треба, — спокійно перебив його Саша. — Постачальник уже підтвердив відвантаження саме того матеріалу, який зазначений у накладній. Отже, підміна сталася вже після доставки. На вашому майданчику. 

У вагончику запала важка, дзвінка тиша. Виконроб пригнічено мовчав, не знаючи, куди подіти очі. 

— До кінця дня ви надаєте мені повний перелік відповідальних осіб, — холодно продовжив Саша, не зводячи з нього прискіпливого погляду. — Усі роботи на цьому секторі призупиняються. Матеріал буде замінений за рахунок підрядника. Якщо ні — договір розривається, а матеріали передаються нашим юристам для порушення кримінальної справи. Вільні. 

Виконроб лише мовчки кивнув, швидко схопив свою каску і майже вилетів за двері вагончика назад під зливу. 

Коли двері за ним зачинилися, Арсен тихо й розлого свиснув. 

— Ну все... здається, хтось сьогодні залишиться без премії. 

Саша лише коротко відповів, закриваючи папку з документами: 

— Якщо пощастить — тільки без премії. 

Він підійшов до вікна, дивлячись, як ґрунтова дорога миттєво перетворюється на річку багнюки. 

— Ми звідси не виїдемо мінімум годину, — констатував Саша, повертаючись до столу. — Навіть на повному приводі. 

— Тоді пропоную закрити це питання системно, — Віка постукала ручкою по роздрукованій таблиці. — Якщо ми перенесемо частину резервного бюджету з наступного етапу на цей, то зможемо закупити правильну гідроізоляцію в іншого постачальника без залучення додаткових коштів. Підрядник не матиме виправдань, а загальні терміни здачі не зсунуться ні на день. 

Саша пильно вдивлявся в розрахунки. Його аналіз був швидким, але прискіпливим. 

— Логічно, — нарешті кивнув він. — Це повністю перекриє їхні спроби викрутитися. Так і зробимо. Оформлюйте це як офіційну зміну до кошторису. 

Арсен у цей час справді працював. Він зосереджено переглядав ескізи фасадів, вносячи корективи олівцем прямо на ватмані. Професіоналізм на якийсь час усе ж узяв гору над його звичним бажанням потеревенити. Але творчого запалу Арсена вистачило ненадовго. Щойно він закінчив останній штрих, олівець із тихим стукотом полетів на стіл. Арсен солодко потягнувся, ледь не зачепивши ліктем низьку стелю вагончика. 

— Ну що... — нудьгуючим фоном протягнув він, переводячи погляд з одного колеги на іншого. — Давайте хоч у щось пограємо. Тут нудно, як на лекції з етики. 

— Працюй, — навіть не підводячи очей від екрана ноутбука, кинув Саша. 

— Я вже попрацював! Мій креативний геній виконав норму на сьогодні. Пожалійте творчу душу. 

Віка тихо рассміялася, акуратно складаючи перевірені документи в папку. 

— Ну серйозно, — Арсен подався вперед, спираючись підборіддям на долоні. — Ми застрягли посеред лісу. Дорогу розмило. Зв'язок ледве тягне одну поділку. Давайте просто поговоримо. От скажіть, який у кого був перший робочий день у компанії? 

Саша іронічно підняв брову: 

— Тобі справді цікаво, чи ти просто шукаєш матеріал для своїх мемуарів? 

— Мені цікава історія становлення нашої імперії, — пафосно заявив Арсен. — Почни ти, Саня. Як ти взагалі зважився відкрити фірму? 

Саша на мить замислився, і його погляд пом'якшав від спогадів. 

— Це було вісім років тому. Я винайняв крихітний кабінет у напівпідвальному приміщенні. Там так тхнуло сирістю, що креслення крутилися в трубочку самі по собі. З меблів був лише один стіл і стілець із підбитою ніжкою. Перший тиждень я просто сидів там сам і думав, що це найдурніша ідея у моєму житті. А потім прийшов ти.