Розділ 48. Справа: Гостинність 

Арсен зайшов до офісу у вівторок із виглядом людини, яка щойно розкрила змову глобального масштабу. Його блокнот — звичайний, у клітинку — сьогодні перетворився на «Книгу доказів». На обкладинці красувався гордий напис, виведений чорним маркером: «Справа: Гостинність». 

Він обрав собі позицію в кутку відкритого простору, звідки мав чудовий огляд на кабінет директора та стіл Віки. Коли Саша з’явився в коридорі, Арсен так різко опустив голову в блокнот, що ледь не проткнув папір ручкою. 

— Доброго ранку, — промовив Саша, проходячи повз стіл Віки. Його голос був нейтральним, діловим, як того вимагав корпоративний етикет. 

— Доброго, Олександре Володимировичу, — відповіла Віка, не піднімаючи очей від звіту. 

Арсен зробив помітки з точністю професійного аналітика: «09:05. Зустріч у коридорі. Візуальний контакт: відсутній. Дистанція: 2 метри. Висновок: занадто холодно, щоб бути правдою. Конспірація найвищого рівня». 

Коли повз проходила Рита, Арсен різко виплигнув із-за монітора, ледь не перекинувши власну чашку кави. 

— Рито, ти бачила? — прошепотів він, махаючи блокнотом. 

— Що саме? — Рита зупинилася, з підозрою дивлячись на колегу. 

— Оцей їхній «холод». Вони поводяться як два айсберги, що намагаються не зіштовхнутися. Це ж гра на публіку! 

Рита розсміялася, поправивши волосся. 

— Арсене, це називається "бос і підлегла". Люди просто працюють. 

— Це не просто робота, — Арсен гордо поплескав по блокноту. — Це розслідування. До речі, сьогодні Віка затрималася біля кави на дві секунди довше, ніж зазвичай. Вона точно чекала на нього. 

— Вона чекала, поки завариться американо, Арсене. Не шукай чорну кішку в темній кімнаті. 

Протягом дня Арсен працював як справжній агент під прикриттям. Його очі стали гострими, а кожен звук в офісі піддавався аналізу. 

11:00. Саша виходить із кабінету.

— Вікторіє, підготуйте документи щодо контракту до третьої, — кидає він, не зупиняючись.

— Звісно, — відповідає Віка. 

Арсен фіксує: «Дивіться на нього! Вдає, що йому потрібні документи! Чудовий привід, щоб вона зайшла до нього в кабінет без зайвих питань. Геніально. Справжнє прикриття можна використовувати також і собі». 

13:15. Віка заходить до кабінету директора. Через три хвилини виходить із підписаним папірцем. 

Арсен фіксує: «Зустрічалися. Занадто короткий час для звіту. Очевидно, обмінювалися секретними шифровками або планували втечу на вихідні. Тривалість візиту — 180 секунд. Підозріло коротко». 

О 18:00 Арсен не витримав. Він залетів до кабінету Саші, переконаний, що час виводити "партизана" на чисту воду. Саша саме збирався закрити ноутбук, виглядаючи виснаженим. 

— Одне питання, — Арсен сів у крісло, схрестивши руки. 

Саша підняв очі, втомлено потерши скроні.

— Слухаю.

— Це серйозно?

Саша насупився:

— Що саме?

— Ну... — Арсен зробив багатозначну паузу, граючи бровами. — Вона.

Саша дивився на нього з повним нерозумінням.

— Хто "вона"?

— Віка, — Арсен нахилився вперед. — Вікторія.

Саша відкинувся на спинку крісла.

— Що "Віка"? У неї якісь проблеми з проєктом? Ми не встигаємо за графіком? 

Арсен задихнувся від обурення. «Оце витримка. Оце акторська гра. Він настільки майстерний, що починає брехати сам собі». 

— Ти мене зараз спеціально мучиш, так? Ми граємо в гру "не розумію, про що ти"? — Арсене, — голос Саші став холодним і повільним. — Я працював сьогодні десять годин. Якщо у тебе немає нічого по роботі — виходь. 

Арсен попрямував до ліфтів, притискаючи свій блокнот до грудей. Щойно двері почали зачинятися, як у кабіну влетів Саша. Арсен різко відступив у куток, намагаючись прикрити блокнот корпусом. 

Саша кинув на нього погляд, сповнений втоми, але потім його очі звузилися, помітивши палкі записи на сторінках, що визирали з-під ліктя Арсена. 

— Ти весь день щось строчиш у цьому блокноті, — сказав Саша, роблячи крок вперед і перегороджуючи шлях. — Що це? Звіт, про який я не просив? 

— Навіть не думай, — Арсен притиснув блокнот міцніше.

— Дай сюди.

— Це конфіденційна інформація!

— Саме тому й хочу подивитися, — Саша зробив ще крок.

— Сашо...

— Арсене... 

Почалася коротка, майже комічна штовханина. Арсен вчепився в обкладинку, але Саша просто перехопив його руку і висмикнув блокнот. Саша почав читати. Спочатку з нудьгою, потім його обличчя витягнулося, а брови поповзли вгору. 

Блокнот глухо влучив Арсена по потилиці. Не боляче, але відчутно.