Розділ 45. Формула затишку 

Субота зустріла Віку довгоочікуваним спокоєм. Вперше за кілька місяців їй не потрібно було нікуди поспішати. Взявши м’який плед і нову книгу, вона вирушила до парку. Знайшовши затишну галявину під розлогою липою, Віка розстелила плед, лягла на траву й дозволила собі зануритися в читання, повністю відключившись від роботи. 

Другу половину дня вона присвятила квартирі. Прибирання під музику принесло дивне задоволення, а після цього Віка заїхала в супермаркет за продуктами й забігла в магазин декору, де купила стильну керамічну вазу та затишний свічник. Розставивши все на полицях, вона відчула, що квартира стає по-справжньому її домом. 

Вже ввечері, сівши на дивані з чашкою чаю, Віка машинально відкрила соцмережі. Гортаючи стрічку, вона раптом зупинилася на знайомому профілі. Побачити нову історію від Олександра Володимировича було несподівано — зазвичай його сторінка залишалася порожньою. 

Віка відкрила публікацію. На екрані з'явився короткий відеоролик: залитий ранковим сонцем краєвид із дерев’яного ґанку на розкішний сад, який саме розквітав. Картинка дихала такою свіжістю, що Віка написала в приватні повідомлення: 

«Дуже красиво. Шкода, що в міській квартирі таке не встановити». 

Відповідь прийшла десь за пів години. 

«Арсен би сказав, що простим смертним у квартирах і кактусів достатньо», — написав Саша. 

Віка відправила у відповідь сміхотливий смайлик. Слідом прилетіло ще одне повідомлення: 

«Цей сад створила мама. У неї таке хобі — створювати красу навколо себе. Сама за всім доглядає». 

«У мене навіть кактуси довго не живуть», — зізналася Віка. 

«А ось це вже серйозна проблема», — відповів Саша. 

«Якщо я колись захочу пальму в кабінеті, то тепер точно знаю, до кого йти за порадою», — пожартувала вона. 

Вони ще кілька хвилин переписувалися, поки Саша не змінив тему: 

«До речі, я тут переглядав один робочий момент по фінансових блоках. Той додаток, що ти скинула. Не зовсім зрозумів логіку третього пункту, а Арсен не відповідає на дзвінки». 

«В понеділок усе розповім і покажу, — відповіла Віка. — Там досить важка схема». 

«Зрозуміло. Просто я вже закінчив усі справи, і мені відверто нудно». 

«+», — погодилася Віка. 

«Може, тоді ти хочеш розповісти мені цю схему сьогодні? За чашкою кави чи вина? Можна зустрітися десь у центрі в кафе». 

«Я б із радістю, — написала Віка. —Але в мене вдома купа документів по цьому блоку, в кафе нам стільки не дадуть». 

«У мене вдома тихо, — запропонував Саша. — Є кабінет, проектор і всі потрібні дублікати документів. Якщо  тобі комфортно — можемо попрацювати там. Якщо ні — зустрінемось у понеділок». 

Віка на мить завмерла над екраном, але потім рішуче написала: 

«Можна. Скиньте адресу». 

Саша надіслав геолокацію свого заміського будинку, і Віка написала, що виїжджає. 

Тобі спритно пройшовши на кухню Він відкрив холодильник, вирішивши приготувати щось легке до вина, поки Віка їхатиме. 

Раптом у коридорі пронизливо задзвонив дверний дзвінок. Саша насупився, адже Віка ніяк не могла дістатися так швидко. Він рушив до дверей і гукнув: 

— Відкрито! 

Двері розчинилися, і в хол зайшли його батьки. Мама тримала велику форму, дбайливо загорнуту в рушник, від якої йшов аромат сирної запіканки, а батько тягнув дві важкі сумки. 

— О, Саш! — вигукнула мама, помітивши на ньому кухонний фартух. — У тебе що, датчик на гостей стоїть? Тільки-но ми приїхали, а ти вже куховарити почав! Сюрприз! 

Саша розгублено зітхнув: 

— Привіт, мамо. Привіт, тату. Взагалі-то... я чекаю Вікторію, нашого фінансового аналітика. Зараз приїде, ми планували провести робоче обговорення одного складного проєкту. Думаю, вона буде десь за пів години. 

Мама зупинилася й уважно подивилася на сина: 

— Точно не Віктор, а Вікторія? 

— Вікторія, — спокійно підтвердив Саша. 

Мама на мить замовкла, а потім діловито кивнула: 

— Тоді я ще пиріг дістану. — І вона впевнено покрокувала на кухню. Батько лише хитро посміхнувся. 

— Радо познайомлюся з твоїми працівниками, сину, — роззуваючись, загудів батько. — Але роботу у вихідні не роблять! Так що давай, знімай фартух, одягай капці, будемо футбол дивитися. А робочі питання обговорите на роботі. 

Мама в цей час уже розставляла на столі численні контейнери: 

— Так, Сашо, не стій стовпом. Іди краще зроби якийсь салат, а все інше я вже привезла. 

Саша повернувся до стільниці, збираючись нарізати овочі, як раптом його телефон завібрував. Це було повідомлення від Віки: 

«Мені брати піжаму і подушку?» 

Саша кивнув швидкий погляд у бік кухні, де мама якраз розкладала тарілки, та батька, який мостився біля телевізора. Оцінивши ситуацію та той факт, що батьки щойно оголосили, що залишаються на ніч, він з іронічною посмішкою відстукав у відповідь: