Розділ 44. Нова людина 

Після вчорашнього хаосу офіс нарешті повернувся до звичного ритму. Арсен із самого ранку запекло сперечався з дизайнерами в переговорній, Рита зачинилася на онлайн-зустріч із регіональними менеджерами, а Олександр Володимирович зник на нескінченних закритих дзвінках. 

У кабінеті Віки панувала затишна робоча тиша, яку порушував лише тихий шурхіт клавіатури. Лєна сиділа навпроти, обклавшись роздрукованими таблицями, і важко зітхала над монітором. 

— Віко, я зараз просто трісну, — не витримала Лєна, відкидаючись на спинку крісла. — Подивися на цей звіт. Чому у відділу постачання третій стовпчик постійно зсувається вліво? Я вже тричі переробляла формулу, а воно все одно рахує ПДВ так, наче ми купуємо не будівельну арматуру, а космічні кораблі. 

Віка відірвалася від свого документа, м'яко всміхнулася й підсунула Лєнин ноутбук ближче до себе. 

— Покажи. А, ну звісно. Дивись, вони в ручному режимі ввели кілька комірок замість того, щоб підтягнути їх через загальну базу. Дай мені дві хвилини, я пропишу макрос, і все стане на свої місця. 

— Ти мій рятівник, — полегшено промовила Лєна, спостерігаючи за швидкими рухами Вічиних пальців. — Я вже думала, що сьогодні знову піду додому з сірим обличчям. До доречі, помітила, яка сьогодні тиша в коридорі? Прямо дихати легше стало. Сподіваюся, нова секретарка оцінить цю атмосферу. Мені вона вчора здалася дуже приємною. Побачимо, як вона впорається з характером нашого шефа. 

Наприкінці робочого дня Олександр Володимирович зібрав керівників відділів у своїй великій переговорній. Поруч із його столом скромно сиділа вчорашня фіналістка співбесід. 

— Колеги, прошу хвилину уваги, — рівним, спокійним голосом почав Саша. — Хочу офіційно представити вам нову співробітницю. Знайомтеся, це Тамара Сергіївна. Відсьогодні вона обіймає посаду секретаря генерального директора. Прошу допомагати на етапі адаптації. 

Присутні дружньо закивали, а Арсен тепло посміхнувся, вітально піднявши руку. 

— Дякую, Олександре Володимировичу. Постараюся якомога швидше увійти в курс справ, — спокійно відповіла Сергіївна. 

— Чудово, — кивнув Саша й одразу перевів погляд на Віку. — А тепер до конкретних завдань. Вікторіє, у мене до вас велике прохання. Протягом наступних двох днів знайдіть, будь ласка, час у своєму графіку й детально передайте Тамарі Сергіївні все, що залишилося після Жанни. Поки вакансія була відкритою, саме ви виконували значну частину цієї роботи. Думаю, краще за вас усіх нюансів ніхто не пояснить. 

— Добре, Олександре Володимировичу, — спокійно відповіла Віка. — Ми почнемо прямо зараз. Я підготувала базову інструкцію та паролі до систем. 

Після наради Віка запросила Тамару до приймальні. Вони сіли за великий секретарський стіл, і Віка почала детально показувати внутрішню систему управління компанією. 

— Дивіться, — Віка вивела на екран графік. — Ось тут у нас система бронювання переговорних. Якщо Арсен Ігорович просить призначити зустріч — обов'язково бронюйте кімнату із запасом хоча б у п'ятнадцять хвилин, бо переговори часто затягуються. Сам він може попросити каву й забути, що просив, тому не ображайтеся. Якщо терміново потрібен підпис фінансового директора — краще одразу телефонуйте або підходять особисто, на пошту він може відповісти через дві години. 

Вона швидко занотовувала все у блокнот, посміхаючись. 

— А Олександр Володимирович? — обережно запитала вона. 

— Якщо Олександр Володимирович каже „будь ласка, зайдіть на хвилину“ — краще одразу беріть блокнот і ручку, — порадила Віка. — Він дає вказівки швидко й повторювати не любить. Він вимогливий. Дуже вимогливий. Але якщо людина добре працює, він завжди стане на її бік. І ще... якщо в приймальні з'являється паніка — не панікуйте разом із усіма. Тут майже будь-яку проблему можна вирішити за п'ять хвилин, якщо спочатку заспокоїтися. 

— Дякую вам, Віко. Ви мені так полегшили перші години тут, — щиро відповіла жінка. 

Увечері Віка повернулася додому й набрала номер батьків. Ця розмова завжди повертала їй відчуття затишку. 

— Алло, донечко, привіт! — почувся в слухавці бадьорий голос батька. — Ну як ти там? Все працює? Ну як там твоя кавомашина? Користуєшся? 

— Привіт, тату. Все чудово, квартира просто неймовірна, — з посмішкою відповіла Віка. — Кавомашина працює як годинник, щоранку рятує. Як ви там? 

— Та що ми... Мама ось поруч слухавку відбирає, — засміявся батько. — Ти мені головне скажи: не перевтомлюєшся? 

У цей момент телефон перехопила мама: 

— Вікочко, привіт, сонечко! Поїла хоч нормально сьогодні? Не сухом'яткою там в офісі харчуєшся? Я тобі наступного тижня передам передачку, навіть слухати нічого не хочу! 

— Поїла, мамо, все добре, чесно, — сміялася Віка. — Я вас дуже люблю. 

Після розмови з батьками телефон Віки знову завібрував — ожив спільний чат дівчат. 

Рита: «Дівчата, не чекайте на мене сьогодні. Я йду на побачення. Вже викликала таксі.» 

Лєна: «Ого! З тим самим? 😂» 

Рита: «Інших у мене немає.» 

Жанна: «Рито, удачі! Ну що там у вас? Як новенька?»