Розділ 12

Марсія  

Хоч як я старалась крутитись від Сена сьогодні ця задача провалилась. Особливо вщент роздробились друзки холоду після його пропозиції зустрічатись. Та щоб йому... 

Самотність вдарила новою хвилею після того, як він поїхав додому. Теоретично, я сама вигнала хлопця. І найкумедніше, що я досі не маю його номеру телефона. Нічого, я вирішу це.  

Гаррі заходив повідомляти, що Хантер планує візит. Ще його бракувало. Та з огляду на це, треба бути обережнішою у своїх стосунках. Це особливо вплине на Дерека та Пруденс. Не скажу, що я зла через скоєне свого партнера, просто це було нахабно, аж надто. І перший час я звісно лютувала, але емоції це слабкість, яку варто приховувати. Тож буду грати за своїми правилами, десь прикидатись дурною, десь дивитись крізь пальці, а десь бити по слабких місцях. Однак над цим ще треба попрацювати. 

Все одно треба було одягнути щось пристойніше. Обрала чорний боді без рукавів та вільні штани того ж кольору. Поки помічник не повідомив мені про те що гість уже прибув і очікує у вітальні. Варіанту відмовитись не було я миттю зібралась з силами й пішла до нього. Перед дверима підняла підборіддя, тут я господиня, а не він. І це Хантер має мене боятись, а не я. Повторювала як мантру, поки не почала вірити.  

У світлій просторій кімнаті на одному з диванів вже сидів чоловік, чемно чекаючи. Його чорна водолазка небезпечно прилягала до тіла, яка контрастувала з кремовими штанами. Проте коли побачив мене підвівся, прихилив голову у привітанні. Хай так. Золоті візерунки прикрашали майже кожну поверхню, практично королівські покої, а не вітальня. Присіла на шкіряний диван навпроти. 

— Марсіє, — його голос був оксамитовим, але я чула у ньому сталеві нотки. — Я бачу, що останні події в маєтку викликали певний хаос. Інцидент з Пруденс, — він ледь помітно зітхнув, опустив очі, вдаючи смуток. — Не залишився непоміченим. У такий час нам, родині, потрібно бути ближче, щоб ефективніше протистояти будь-яким загрозам. 

Чоловік зробив паузу, уважно поглянув на мене. Про яку “родину” він взагалі говорить? Те що я дозволила впустити його до себе додому нічого не означає, але вирішила тримати язик за зубами. Спокій охоплював мене всю, не залишаючи місця для роздратування, яке мені так притаманне, однак зараз це було б зайве. 

— Саме тому, — продовжив Хантер, його голос став ще впевненішим. — я раніше наполягав аби мати резиденцію у вашому маєтку. Сподіваюся, я не обтяжую вас. Хотів уточнити, що цими днями я залишу тут свої речі у виділеній мені кімнаті. Це допоможе нам координувати наші дії, – додав він, ніби читаючи мої думки, — і забезпечить додатковий рівень безпеки. Особливо зараз, коли ситуація настільки нестабільна. 

Стежка за мною заправлена соусом “я хвилююсь”, інакше не могла це описати, однак слухала його з абсолютним холодом. Його присутність у моєму маєтку дасть йому прямий доступ до всього: до моїх людей, до моєї інформації, до моїх слабких місць. Цього не треба допустити, але це важко. Зараз я, як ніколи, слабка. 

— Я вас почула. Погоджуюсь, що зараз все йде не найкращим чином, проте ваша підтримка буде як ніколи корисною. 

— О, перейдімо на “ти”. Я не аж такий старий для вас.  

— Добре, це лише формальності.  

Аж тут Хантер підійшов до своєї суті. Поправив окуляри, при тому оголивши наручний годинник, й абсолютно серйозно поглянув. 

— Знаєш, я хотів би бути друзями, тут мало людей кому можна довіряти, — і ти абсолютно точно не входиш в цей список. — Наш союз видається мені перспективним, як я озвучив на першій зустрічі. 

Я стримано посміхнулася, так щоб посмішка не досягла очей. 

— Дружба — це цінний ресурс у нашому світі. Особливо коли ставки такі високі. І я завжди цінувала перспективні союзи, особливо, які побудовані на довірі. — свідомо підкреслила останнє слово. Хєр там плавав, щоб я йому щось довірила, перший раз після нього мусила зішкрібати сестру із землі, а сьогодні що буде? — Отже, ти залишаєшся. Я подбаю, щоб тобі знайшли кімнату і розмістили твої речі. До тебе будуть пристойно ставитись. Лише довіру... її потрібно заслужити. Це стосується кожного у цьому будинку. — дверна ручка скрипнула, мій погляд ковзнув до дверей, покоївка поспіхом принесла нам чаю. Вчасно. Так само швидко втікла, певно її теж бентежив гість, однак чоловік не зводив з мене очей. — Щось ще, що потребує негайного обговорення? Чи ти просто вирішив обмінятися люб'язностями? 

Хантер посміхнувся оголюючи свої ідеально рівні білі зуби. О Боже, його посмішка нагадувала акулячий вишкір. Навіть його подекуди м’які риси обличчя не рятували ситуацію. Він безсовісно пожирав мене поглядом, вдала, що не помічаю. 

— Радий, що ми розуміємо одне одного, — відпив чаю. 

— Отже, раз так, — мій голос був рівним, — Перейдемо до справ. Ти згадав, що прибуваєш сюди, щоб "координувати дії" та "забезпечити безпеку". Які саме кроки ти пропонуєш? Я хочу бачити конкретний план. 

Так само спробувала напою. Ще гарячий, але без цукру, жах. Як вона могла таке допустити? Відкинулась на спинку дивану.  

— Звичайно, Марсіє. Я ціную твою практичність. — Він зробив театральну паузу, наче обдумував. — Насамперед, ми повинні посилити контроль над усіма вхідними та вихідними потоками інформації. Жодні чутки, жодні незатверджені дії не повинні залишати стін цього маєтку. По-друге, я пропоную провести повну інвентаризацію ресурсів клану — фінансових, людських, територіальних. Це допоможе нам оптимізувати роботу. І, звичайно, я б хотів особисто поспілкуватися з усіма ключовими фігурами, що відповідають за безпеку та логістику. Для ефективної координації, розумієш? 

Звісно-звісно, тобто забрати все контроль на себе, щоб я навіть не знала що він робить за моєю спиною. Хотів повністю підпорядкувати владу собі. Треба було щось відповідати. 

— Це цілком логічні кроки. Я підготую для тебе звіти, а також організую зустрічі з потрібними людьми. Спробую домовитись, однак не обіцяю, що всі будуть такі відкриті з тобою як я, — парирувала. — Але я хочу чітко розуміти: будь-які стратегічні рішення залишаються за мною, якщо тільки ми не досягнемо консенсусу після детального обговорення. Моїм людям доведеться дотримуватися моїх наказів. Без винятків.