Народження Тіні

Народження Тіні.

 Сіра Зона м. Донецьк Ростовської області. Колишня РФ. 

Пролог.

Десятки сімей вирішили,  не коритися новим законам та урядам. Після розпаду РФ і колапсу політичної мапи світу вони разом з однодумцями заселили невеличке містечко в сірій зоні між новим світом та залишками старого. Спочатку все йшло непогано: при розподілі залишків імперії до них нікому не було діла, а у Східного Валу і без них була купа проблем. Проте все змінилося одного дня, саме тоді і народився Тінь.

Глава 1. Бійся тих, хто дарунки приносить!

– Тимош, Тимоше, ти де? – чув він здаля веселий голос сестри.

Сьогодні він сховався особливо вдало. Стіна напівзруйнованої будівлі та металева балка, що впала на неї, утворили чудове ложе, яке ховало його в тіні й давало можливість оглядати місцевість з висоти. Зазвичай його сестра мала надприродну здатність знаходити його в найнепередбачуваніших місцях, які він умів уявити. Проте сьогодні Софія сама на себе не була схожа — якась розгублена і тривожна.

Він почекав, поки вона пройде під його схованкою, а потім стрибнув з укриття і безшумно опинився в неї за спиною, ледь торкнувшись її плеча. Софія голосно зойкнула, підстрибуючи на місці та вихоплюючи ножа.

Побачивши Тимоша, її погляд спочатку спалахнув гнівом, який майже одразу змінився веселими бісиками.

– Дурень! – удавано ображеним тоном сказала вона. – Ледь серце не стало, а ще я могла тебе проштрикнути!

Тимош засміявся. 

– Але ж не проштрикнула. А сьогодні я нарешті спіймав тебе! – гордо промовив він.

 – Дійсно, я тебе чомусь не відчула, як завжди. Ти розчинився мов тінь, – більш серйозним голосом сказала вона.

Софія розвернулася у напрямку поселення і махнула рукою:

 – Ходімо, там повинна приїхати якась доброчинна китайська організація, хочуть нам очисник води подарувати. Мама і тато чекають.

Тимош скривився, всі ці офіційні зустрічі його нервували.

Коли вони дісталися поселення, на його околиці вже зібралося майже все населення. В основній масі це були чоловіки та жінки середнього віку, одягнені в не новий, проте зручний і міцний робочий спецодяг. На оглядових вежах стояло кілька дозорних у старовинних екзоскелетах і зі зброєю, що скоріше нагадувала мисливську, аніж бойову.

Софія та Тимош приєдналися до натовпу. Тимош подивився в тому напрямку, куди були спрямовані погляди всього поселення. Десь удалині здіймалася курява, усередині якої на сонці виблискували золотом декілька броньованих машин у супроводі безпілотних коптерів.

Уже за пару хвилин машини наблизилися до поселення. Вони неслися по ґрунтовій дорозі майже безшумно — тільки звук коліс та здійнята курява вказували на те, що вони справжні, а не степовий міраж. Тимош захоплено дивився на блискучу техніку, яка зупинилася за десяток метрів від тих, хто зустрічав. На золотих бортах яких красувалася емблема у формі багряного щита з блакитною планетою на якій виднівся Китай виділений золотом, а сама планета була оточена стилізованою стіною. Символів зверху і знизу щита Тимош не розумів.

Вхідні апарелі відкинулися, і звідти висипало з десяток антропоморфних роботів у золотому та багряному забарвленні. Вони синхронно вишикувалися, оточуючи машини й утворюючи периметр. Коптери завмерли над ними, водячи з боку в бік автоматичними гарматами. Люди здивовано і трохи налякано загомоніли.

Тимош глянув на Софію: та також нервово поглядала — але не на роботів, а на центральну машину, з якої виходило троє людей у яскравих надсучасних екзоскелетах.

На зустріч прибульцям виступили дві фігури — кремезний чоловік і тендітна жінка, батьки Тимоша та Софія. Два боти розступилися, пропускаючи їх усередину периметра. В ту ж мить через динаміки прогримів голос із ледь відчутним китайським акцентом:

– Вас вітають миротворчі сили китайської гегемонії! Ми, як єдина сила, здатна повернути закон і порядок у цей зруйнований світ, прийшли до вас із дарунком. Ми знаємо, як тяжко жити на цій занедбаній території, де кожна крапля води важлива для виживання. Тому ми хочемо подарувати вам найсучасніший очисник води, який є на планеті, створений геніями китайської науки. Один із них присутній зараз — професор Вань Чунь.

Одна з фігур ледь вклонилася.

Та Тимош уже не слухав. Ця пафосна промова нагадувала йому уроки історії, на яких вони вивчали те, як світ опинився там, де він є зараз. Його від таких промов нудило, тож він вирішив знову податися до тієї балки, де так вдалося сховатися, і зрозуміти, чому ж сестра його там проґавила.

Тимош підійшов до балки, коли вже було добряче за полудень, і почав оглядати її.

– Гм, і тінь тоді була неглибока, зараз, навпаки, вона довша, але я все одно бачу те місце, де ховався, – розмірковував він, оглядаючи схованку знизу.

Він піднявся металевою балкою вгору, щоб краще оглянути укриття. Ось тут він лежав — тінь ледь прикривала це місце. Він трохи ступив назад, і стара цегла, не витримавши його ваги, розсипалася на пил. Тимош втратив рівновагу й полетів униз. Удар головою об каміння спершу осяяв його мозок спалахом болю, а потім занурив у темряву втраченої свідомості.

Глава 2. Ховаючись у тінях

Тимош отямився від того, що сонце світило прямо в очі. До біса боліла голова — зі стогоном простягнувши руку до скроні, під пальцями він відчув запеклу кров, яка склеїла волосся в тугу кірку.

Він підвівся, ледь похитуючись. Скільки він тут пролежав? Судячи з положення сонця на небі — щонайменше всю ніч і ранок. Але чому його ніхто не розшукував? Сестра ж мала одразу знайти його!

Тимош почемкував до табору. Ще здалека він помітив, що щось не так: на вежах не було вартових, а ворота до поселення стояли відчинені.

Він ішов порожніми вулицями, які зараз нагадували так, ніби все навколо трощили в приступах ярості. Розбиті вікна, понівечені огорожі та витоптані садиби; подекуди здіймалася слабка курява від згарищ будинків. Спочатку Тимош подумав, що це китайці, але, згадавши їхню зброю, зрозумів, що ті могли спалити поселення вщент разом із воротами та всіма будівлями.