Розділ 9. Народження Факторії

«Буду чекати Тіаму тут», — сказав собі Тіріган, з полегшенням влаштовуючись на м'якому дивані в кают-компанії кліпера.

Досить пригод на сьогодні. Хлопець повільно зняв регенеруючі рукавички й подивився на свої руки: тонка рожева шкіра вже почала затягувати глибокі, страшні опіки. Він кілька разів обережно стиснув і розтиснув пальці в кулак.

— Яка чудова штука — ця медицина Сет, — пробурмотів Тіріган, розглядаючи рожевуватий опік, схожий на нерівну зірку, на лівій кисті. — Швидко загоюється...

Сигнал комунікатора пролунав настільки несподівано, що Тіріган навіть здригнувся. На полірованій стільниці спалахнула маленька голограма дроїда у випрасуваному строгому костюмі.

— Пане Вілрей? Я не помилився? — запитав дроїд добре поставленим, оксамитовим голосом.

— Поки що так, — відповів хлопець, із цікавістю розглядаючи голографічну фігурку. — А ти що за важлива особа?

— Дякую за ваш комплімент! — Дроїд схилився в легкому витонченому поклоні. — Мене звати Аркадіон, я метрдотель «Туманності Лебедя».

— О, як вчасно ти з'явився! — радісно вигукнув Тіріган. — Я якраз хотів зв'язатися з вами щодо столика на завтрашній вечір.

— За вами вже заброньовано столик на два імені: пан Тіріган Вілрей і пані Сіріда Су.

— Як «заброньовано»?.. — здивовано протягнув Тіріган. — А вибачте, хто так вдало про це подбав?

— Замовлення надійшло від пана Вортіана Кліриса десять хвилин тому, і я поспішив вас повідомити.

— Дякую, Клірисе... — усміхнувся Тіріган. — Вчасно! Хоча я б і сам, мабуть, впорався.

— Це навряд чи, пане Вілрей, при всій повазі, — рівно відповів Аркадіон. — Місця в нашому закладі заброньовані на чоТіріста сімдесят п'ять днів наперед.

— Ваша популярність вражає... — приголомшено похитав головою Тіріган. — А як це вдалося панові Клірису?

— Вибачте, але на це запитання я відповісти не можу. Скажу лише, що він — наш постійний клієнт і член Платинового клубу. Отже, пане Вілрей, ми очікуємо на вас і пані Су завтра о восьмій вечора.

Дроїд ввічливо вклонився, і голограма безшумно розтанула в повітрі.

«Я ніколи до цього не звикну, — подумав Тіріган, наливаючи собі келих прохолодного пива. — Якось усе це складно... Суцільні умовності й процедури».

Зручно розвалившись на невеликому диванчику, хлопець не помітив, як задрімав.

— То ти тепер вирішив мене з розуму звести, слонище?!

Голос розлюченої сестри луною долинув ще зі шлюзового відсіку. За секунду над мирно усміхненим Тіріганом уже височіла Тіама.

— Ану давай розповідай, що це за побоїще ти влаштував на ринку?!

— Я не винен, Тіа! Вони самі напали. І дякую Плутосу, що він засік їх на камерах, а то вбили б, це точно...

— І Плутоса приплів сюди! — Тіама з досадою кинула в крісло яскравий пакет із сукнею. — Ти як дитина, вічно влипаєш у якісь побоїща!

— Ну, порівняно з геноцидом піратів, який влаштувала ти, сестричко, це так... дрібна розвага.

Тіама безсило впала в сусіднє крісло:

— Ну, Тірі... Ну як так? Скільки це ще триватиме?!

— Думаю, поки ми не позбудемося Рікара. Він не розуміє по-доброму... Ви сукні купили? — змінюючи тему, запитав Тіріган.

— Ой, так, купили! — очі дівчини миттєво заблищали. — Навіть не буду розповідати, сам усе побачиш. Дуже милі речі!

— От і чудово, — усміхнувся Тіріган. — Костюм у мене є, а завтра о восьмій нас чекають у закладі... Дякую твоєму кавалеру.

— Та це я його попросила щодо столика, — збентежено зізналася Тіама. — Ти ж не проти?

— Та ти що, сестричко! Дуже дякую, а то я виглядав би дурнем перед Сірідою...

— Ну тоді, братику, летімо додому. Досить на сьогодні пригод!

— Згоден, Тіа. За фарватером Ріми я якось упевненіше себе почуваю.

Кліпер плавно піднявся над злітним полем Урука і, набравши швидкість, пішов у гіперстрибок прямо з низької орбіти.

— Так... А що це за новини такі?! — здивовано видихнув Тіріган, виходячи зі шлюзу кліпера на палубу ангара. — Тіа, хтось поцупив наш «Носоріг»!

Тіама вискочила слідом за братом, її руки були буквально забиті пакетами з покупками. Поставивши покупки на металеву палубу, вона розгублено озирнулася.

— Тірі, скажи, ти коли-небудь доберешся до кораблів, які стоять під чохлами? Ми скільки тут уже живемо, а ти їх так і не подивився!

— Тіа, які до біса кораблі?! «Носоріг» де?!

— Може, Тіктак його кудись...

— Куди-небудь «що», Тіа? Сховав?! — перебив її Тіріган. — Ти уявляєш собі Тіктака, який ховає на аванпості важкий імперський штурмовик?!

— Не кричи, істеричко! — крикнула Тіама. — Краще послухай!

— Що слухати? — не зрозумів хлопець.

— Ти чуєш що-небудь, скажений слонику?

— Ні, не чую... Навіть твоя зміїна луска не шелестить по палубі, — огризнувся Тіріган.

— Ось саме, психований генію! Чому не кричить музика Тіктака?! І чому взагалі жодного звуку?!

— Так... Ходімо до майстерні, Тіа.

— Стій! Куди рвонув, стрімкий ти мій?! А пакети мої хто нестиме — я, чи що?!

— Ну що за життя... — Тіріган із зітханням підхопив покупки сестри. — Не сестра, а якийсь феодал!

Тіктака вони знайшли в майстерні разом зі Скальпелем. Оточивши себе десятком великих проекційних екранів, дроїди чимось захоплено займалися.

— Ей, хлопці, де корабель?! — із порога крикнув Тіріган.

— Який корабель? — не обертаючись, сухо запитав Скальпель.

— Там в ангарі стоять кораблі, Тіктак? — уточнила Тіама.

— Стоять кілька, — гучно прогудів дроїд.

— А ти який корабель шукаєш? — додав Скальпель.

Тіріган, задихнувшись від обурення, навіть не знайшов що відповісти.

— Так, хлопчики, відволічіться, будь ласка, — до приміщення ступила Тіама.

— Ми зайняті, можна потім? — не повертаючи голови, відрізав Тіктак.

— Тіа, це що — бунт дроїдів?! — випалив Тіріган.

— Видихни, братику, а то луснеш! — Тіама підійшла впритул до дроїдів. — Я ось зараз як перестану жартувати, — уперши руки в боки, підвищила голос дівчина, — та як реквізую у вас усі нові придбання!