Розділ 8. Як перемогти й не померти

Луцій Морт готувався до від'їзду. Приємна, важка пачка фаворитів уже лежала в його дорожній сумці.

Із Вілреями все пройшло настільки гладко, що він спочатку навіть не повірив. Емоційна дівчина і тупуватий, похмурий братик, на думку чиновника, нічого не могли протиставити його залізним аргументам, підкріпленим законами Імперії.

Рікар завжди був задоволений роботою Луція і користувався його недешевими послугами у найскладніших і найделікатніших випадках. Чиновник уже виразно уявляв собі, як внесе останній внесок за віллу на віддаленій планеті з м'яким кліматом і вкрай привабливими тубілками...

Хоча, якщо покласти руку на серце, йому було трохи шкода близнюків — особливо коли він побачив у новинах, як вони ризикували життям, рятуючи пілотів есмінця Ра, що гинув. Перед такими вчинками він завжди умовно знімав капелюха.

Посміхаючись своїм думкам, Луцій накинув ідеально випрасуваний кітель, застібаючи його на начищені золоті ґудзики.

У двері тихо постукали.

На порозі — до свого чималого здивування — Луцій Морт побачив широко усміхнену Тіаму і абсолютно безпристрасне обличчя Тірігана.

— Добрий день, пане старший інспекторе Імперської Фіскальної Палати! — буквально проспівала дівчина. — Можна вас потурбувати? Буквально на десять хвилин.

— Я збирався відлітати, але десять хвилин, безумовно, знайду, — надягаючи чергову професійну посмішку, відповів чиновник. — Проходьте, панове. Ну, і чим завдячую вашому візиту? — запитав Луцій, вказуючи на крісла.

— Ми хотіли б оскаржити ваше рішення, пане старший інспекторе. І відповідне прохання вже підготовлене для відправлення до контрольного відділу Імперської Фіскальної Палати, — промовив Тіріган без жодної тіні емоцій на обличчі.

— З мого боку все — абсолютно все, панове, — було зроблено суворо згідно з буквою закону! — палко відповів чиновник.

— Не зовсім, — Тіама дістала з кишені прозорий кристал пам'яті й простягнула його інспектору. — Ознайомтеся, будь ласка.

Вставивши кристал у слот зчитувача, чиновник вивів на екран каталог Імперії.

— Це якийсь жарт?.. «Едикт Пілігримів»? Та ніхто навіть ніколи не чув про таке! — махнув рукою Луцій, автоматично перевіряючи правильність кадастрового номера. — Невже ви думаєте, що ця писулька вплине на моє рішення?

— Зверніть увагу, пане старший інспекторе, на додаток із зображенням, — спокійно сказав Тіріган. — Особливо на підписи внизу.

Посмішка повільно сповзла з обличчя чиновника.

— Підпис імператора Юстиніана Першого?.. — раптом захриплим голосом запитав він. — Неймовірно... Але це мало що змінює, панове! Ви, безумовно, можете подати до суду і...

— Суд визнає нашу правоту, — перебила його Тіама, — оскільки ніхто не може порушити основи права Імперії, закладені самим імператором-засновником.

— Зверніть також увагу на підписи герцогів-засновників Каст, пане Морт. І ось на це...

Тіріган плавно дістав із кишені масивну монету, подаровану йому Балантаром Ра. Важкий метал із легким, чистим дзвоном ліг на стіл прямо перед приголомшеним чиновником.

— Цю цікаву річ мені подарував його ясновельможність під час особистого спілкування на Ілліріумі, — рівним тоном промовив Тіріган. — Імперія та Касти зараз — союзники. І якщо в розмові з імператором Тархуларом його ясновельможність герцог Ра випадково, побіжно згадає про недотримання основоположних законів Імперії... Як ви думаєте, скільки днів ви проживете?

— Швидше — годин, — насупившись, підкинула Тіама. — Такий трагічний фінал блискучої кар'єри та безтурботного життя!

Луцій повільно витягнув кристал зі слота й акуратно поклав його на стіл перед Тіамою.

— Ви... Ви мене вразили, — затинаючись, вимовив чиновник.

Відкривши службовий реєстр Фіскальної Палати, він мовчки перевів статус справи та змінив рішення з «Стягнути» на «Не оподатковується».

— Ви задоволені, панове? — вже без тіні звичної посмішки запитав він.

— Цілком, пане старший інспекторе Імперської Фіскальної Палати! — мило посміхаючись, сказала Тіама.

Вже біля самих дверей Тіріган обернувся й тихо промовив:

— Передайте Рікару — не варто продовжувати. Дуже сподіваюся, що він зрозуміє.

Коли двері за близнюками зачинилися, Луцій підійшов до панорамного вікна й кілька хвилин мовчки дивився на жвавий порт Урука.

— Ох, і непрості хлопці... — пробурмотів він упівголоса й коротко посміхнувся. — Мабуть, без грошей Рікара я цілком обійдуся.

— Вийшло! А-а-а! — радісно закричала Тіама, щойно сівши в пасажирське крісло глайдера.

— Ну не кричи ти так! — осмикнув її брат. — Привернеш увагу...

— Та годі, Тірі! Нас і так тут усі знають, чого соромитися?! І як же ти зміг таку серйозну пику тримати весь час, братику?

— Ой, Тіа, ледве стримувався! Ледь хабот не відвалився! — засміявся Тіріган.

— Слоник мій улюблений! — Тіама від душі цьомнула брата в щоку. — Так, Тірі, тепер у нас дуже серйозний захід. Дуже-дуже серйозний!

— Боги, що сталося, Тіа?!

— Ми їдемо вибирати мені сукню! — сказала Тіама, миттєво зробивши неймовірно серйозне обличчя.

— А... Ну це, звісно, можна порівняти з війною за Галактику, — насупившись, протягнув Тіріган.

— Та що б ти розумів, глушино космічна! — махнула рукою дівчина.

— Гаразд, поїдемо, — усміхнувся хлопець. — Але спочатку заїдемо до Міміка й викрадемо ненадовго Сіріду.

— Я не проти, Тірі! А навіщо?

— Ну ти ж не думаєш, сестричко, що в ресторан добре провести вечір підеш тільки ти з Клірисом?

— О-о-о, слоник почав мислити стратегічно! Хвалю! Ну тоді не втрачаємо часу! Фарватер позначений! — сказала Тіама, завзято вказуючи рукою вперед.

— Шановний Міміку, я так рада вас бачити!

— Тіамо, добрий день! — Ювелір злегка вклонився. — Ми з дочкою сумували за вами.

— Ми не з порожніми руками! — Тіама пропустила вперед Тірігана з великим екранованим контейнером. — Сто добірніших кристалів монархату! І ще п'ятдесят дрібних, але теж таких, що показують спогади.