Розділ 7. Відлуння війни та таємниці минулого Частина 2

Орбіта Урука була буквально забита кораблями. Переважно це були військові судна найрізноманітнішого ступеня цілісності: есмінці Імперії з вирваними цілими секціями корпусів, корвети Сет, що втратили частину двигунів і бризкали уламками бронелистів, крейсери Атум із випаленими гарматними баштами... А в борту одного з кораблів навіть застряг відносно цілий винищувач Адохай.

Уся ця апокаліптична велич, незрозуміло як діставшись до Урука, сумно дрейфувала на орбіті.

— Тірі, ти тільки подивися на цей жах! Їх сотні! Що ж це була за бійня?! — приголомшено прошепотіла Тіама.

— Я навіть уявити не можу масштаби... — пробурмотів Тіріган, розглядаючи сильно понівечений корабель Атум, до якого жорсткою зчіпкою був прив'язаний непогано збережений важкий крейсер Адохай із потворною іржавою сферою в носовій частині.

— Бачу, Атум у своєму репертуарі, — зауважила дівчина, вказуючи на абордажні гарпуни, що стирчали з борту чужого судна.

У цей момент два есмінці із закопченими гербами Ра почали обережний спуск на планету. Раптом один із них нахилився набік — яскравий вибух двигунів струсонув приречений корабель, який уже увійшов у верхні шари атмосфери.

Есмінець різко зірвався з вектора руху і, нестримно набираючи швидкість, рвонув до кам'янистої поверхні Урука. Від гіганта, що падав, почали відстрілюватися рятувальні капсули, розлітаючись у різні боки.

Не долетівши до поверхні буквально кількасот метрів, есмінець вибухнув величезною вогняною кулею, заливаючи все навколо киплячою плазмою з пробитих арсеналів.

— Треба допомогти! — вигукнув Тіріган, миттєво спрямовуючи кліпер услід за подвійною пілотською капсулою, що стрімко летіла до землі.

Капсула наскрізь пролетіла крізь киплячу плазму власного корабля і, насилу змінюючи вектор падіння, пронеслася над самою поверхнею, відчайдушно скидаючи швидкість ревучими корекційними двигунами. Зачепивши кілька гігантських валунів, вона підстрибнула й на повному ходу врізалася в самотню скелю.

Кліпер стрімко спікірував в атмосферу, йдучи за кількасот метрів від місця катастрофи. Облетівши скелю, Тіріган м'яко посадив корабель поруч із димлячими уламками.

Вискочивши зі шлюзу, близнюки кинулися на допомогу, бачачи, що прозорий ліхтар кабіни вже охоплений полум'ям. Усередині чітко проглядалися дві фігури пілотів, які нерухомо лежали на ложементах.

Тіріган вихопив бластер:

— Тіа, стріляй по основі ліхтаря! Там кріплення і піропатрони!

Кілька точних пострілів — і патрони, що спрацювали, з дзвінким тріском відкинули ліхтар убік.

Тіріган, не вагаючись, стрибнув просто в охоплену полум'ям кабіну капсули. Захисні ремені були миттєво зрізані ножем з антиматерією, і безвільне тіло першого пілота виштовхнули крізь стіну вогню.

Тіама, схопившись за комір кітеля, відтягла пораненого вбік, на льоту збиваючи полум'я з палаючої форми.

— Тіа! Цей застряг, не можу витягнути! — закричав із вогню Тіріган. — У нього нога застрягла!

— Іди звідти, Тірі! — несамовито закричала Тіама.

Хлопець починав задихатися, на ньому вже горіла куртка, а на руках надувалися страшні пухирі.

— Ну пробач, друже... Інакше не можна! — Тіріган коротко змахнув ножем з антиматерією, і застрягла кінцівка залишилася в палаючому залізі.

Закинувши на плече тіло пілота, Тіріган з останніх сил вистрибнув із палаючого пекла. Впавши на каміння, хлопець зайшовся важким нападом кашлю.

Тіама, відтягнувши другого пілота, схопила брата за комір, відтягуючи його подалі від капсули, готової вибухнути.

— Тіа... вистріли йому в ногу слабким зарядом... Припечи, а то помре... — кашляючи й задихаючись, видихнув хлопець.

Тіама вихопила бластер і двічі вистрілила в рану пілота, що кровоточила.

— Усе нормально, Тірі, кров не йде! Боги... Подивися на свої руки!

— Нічого... Скальпель полагодить. Просто дуже боляче...

— Знову тобі нову куртку купувати! — давши братові потиличника й ледь не плачучи, витерла сльозу Тіама. — Я тобі вогнетривкий скафандр куплю! Хочеш сиротою мене залишити?!

— Заспокойся, Тіа... Вони б загинули, — Тіріган кивнув у бік пілотів, які приходили до тями.

До місця катастрофи вже на великій швидкості летіли медичні боти. Дроїди, що підоспіли, швидко запакували врятованих у медкапсули, зануривши їх у медикаментозний сон.

— Покажіть руки! — підійшов молодий лікар із шевроном Сет на рукаві.

Оглянувши ушкодження, він дістав контейнер із прозорою рідиною:

— Опускайте руки, пане Вілрей. Нова розробка, щойно отримали!

Тіріган, морщачись від болю, опустив кисті в прохолодний розчин. Біль миттєво вщух, а місця страшних опіків просто на очах затягнулися рожевою синтетичною шкірою.

— Навіть приємно... — крізь силу усміхнувся Тіріган. — Гарна штука.

— Кілька процедур — і нова шкіра наросте дуже швидко. Головне — робити все за графіком. А тепер одягайте рукавички, вони всередині просочені регенерувальним розчином, — лікар простягнув кілька пакетів із рідиною та рукавичками Тіамі. — Наглядайте за ним. Інструкція на чипі, пані Тіамо.

— Звідки ви нас знаєте? — здивовано запитала дівчина.

— Я тут лише пару днів, а вже чув про близнюків, які, наче в тирі, збивають піратські кораблі! — усміхнувся лікар.

— Ходімо, знаменитосте ти моя, — сказала Тіама, допомагаючи братові підвестися.

— Ну, злітали з користю, це радує, — сказав Тіріган, розглядаючи зіпсовану куртку. — Шкода річ, вона мені подобалася...

— Ходімо, у нас купа справ! Але спочатку — по новий одяг.

— Ну от, тепер ти в мене знову красунчик! — Тіама прискіпливо оглянула брата в обновках.

— Ти б і собі щось купила, Тіа, — хлопець указав на надірвані рукави її куртки.

— Так, братику, ти маєш рацію. Ми з тобою сьогодні трохи пошарпалися. Як руки? Болят?

— Знаєш, цілком непогано, — несподівано навіть для себе сказав Тіріган. — Майже зовсім не болять, лише таке тягнуче відчуття.