Розділ 7. Відлуння війни та таємниці минулого Частина 1.

Тіама з Плутосом уважно переглядали списки майбутнього аукціону.

— Багато корисного для старателів і шахтарів, — гортаючи віртуальний список, говорив Плутос. — Форму розкуплять усю разом із модульними таборами. Боєприпаси й зброю я б притримав: зараз через Урук активно рухаються війська, і імперці охоче приторговують зброєю.

— Честь і совість Імперії... — хмикнула Тіама. — Притримуй, звісно. Може, зможеш знайти покупця на все одразу, якщо з'явиться велика група переселенців.

— Так, дівчинко моя, зараз із Потрійного сектора багато переселенців іде. Я стежу ретельно.

— А що, там зовсім усе погано? — стривожено запитала Тіама. — Війна розростається?

— Та якраз навпаки, — похитав головою Плутос. — Була битва. Об'єднані сили відбилися, але втрати просто жахливі... Прилетиш — сама побачиш. На орбіті повно розбитих кораблів, їх на ремонт притягли, тут верф непогана. Адохай виявилися настирливими виродками й до біса небезпечними. Це тобі не від придурків Рікара тікати! А ти, дівчинко, щось знаєш про Адохай? Із наших вояків слова не витягнеш...

— Та стикалися з братом кілька разів, — ухильно сказала Тіама.

— Ну-ну, «стикалася» вона... Ті, хто з ними стикався, вже на тому світі!

— Ну пощастило, Солоденький! Ти ж знаєш, у нас із братом прямий договір із богами удачі, — засміялася дівчина.

— О, а ось це вже дуже цікаво! — Плутос розгорнув об'ємне зображення дивного металевого механізму. — Це дроїд-мисливець. Дуже стара модель, можна сказати — давня, але, судячи з опису, у повністю робочому стані.

— Є клієнти на таке? Може, я уточню позицію для наступних аукціонів?

— О так! Це з руками відірвуть ті, хто на диких планетах полює на хутрових звірів. Я б парочку й собі залишив, — сказав Плутос, — як охоронців.

— Гарна думка... — Тіама замислилася. — Давай-но цей контейнер відставимо вбік, нам вони теж знадобляться.

— Ей, красуне, так не піде! — вигукнув Плутос. — На них можна дуже добре заробити!

— А ти, Солоденький, склади комплект озброєння для старателів, задери ціну, а пару дроїдів до комплекту безкоштовно додай. Заробимо на зброї рази в півтора більше!

— Ха! А ти молодець, красуне! Правильно мислиш, займуся цим питанням.

— Ну, Солоденький, твоє нудне дозвілля я забезпечила розвагами. Мені час!

— Будеш на Уруку — заходь по цукерки. Я нові смаки зробив! — підморгнув Плутос і відключився.

Комунікатор Тіами знову засвітився новим вхідним викликом.

— Хто ти? Я тебе не знаю... — розглядаючи незнайомий кодовий ідентифікатор на екрані, пробурмотіла дівчина.

На проєкційному екрані з'явився чоловік середніх років у ретельно випрасуваній імперській формі.

— Мадемуазель Тіама Вілрей? — чемно запитав він.

— Зранку, начебто, так, була нею, — сказала дівчина. — А ви хто, високоповажний організме?

— Організме?.. — усміхнувся імперець. — Так мене ще не називали. Мене звуть Луцій Морт, старший інспектор Імперської Фіскальної Палати.

— Дуже приємно, — скривившись, відповіла дівчина. — У вас що не верховний, то головний.

— Не зрозумів, мадемуазель...

— Та не звертайте уваги, думки вголос. То з якого приводу ви, власне, мене турбуєте, пане старший інспекторе?

— Ви та ваш брат, пан Тіріган Вілрей, стали власниками системи Форамен. Це так?

— Так, усе правильно, — кивнула дівчина.

— Чудово! — усміхнувся чиновник. — Згідно зі Зводом законів Фіскальної Палати, я маю оглянути ваше придбання, так би мовити, наживо й призначити податки та збори. Коли ми можемо з вами побачитися, мадемуазель Вілрей?

— Це дещо несподівано... — розгубилася Тіама. — Які податки на незаселену систему?!

— Такі правила, мадемуазель. Усе в Імперії має приносити дохід до казни.

— Гаразд, пане здирнику, давайте зустрінемося... скажімо, завтра вранці.

— Я прилечу у вашу систему, огляну її, перевірю всі відповідності й призначу податки та збори прямо у вашій присутності.

— Може, ви хочете завітати до нас у гості, пане інспекторе?

— О ні, мадемуазель! Я не хочу, щоб мене звинуватили в особистій зацікавленості. Наша зустріч відбудеться на моєму шатлі — під запис камер, звісно.

— Серйозно у вас борються з корупцією... — усміхнулася Тіама. — Гаразд, завтра чекатимемо на вас.

— Усього найкращого, мадемуазель, — сказав чиновник і відключив зв'язок.

— От тільки податківця я ще не бачила у своєму житті... — пробурмотіла Тіама. І голосно крикнула: — Гей, Тірі! У нас завтра буде неприємний організм у гостях!

Наступного ранку кліпер близнюків дрейфував на самому краю системи в очікуванні чиновника.

— Не подобається мені цей візит, Тіа... Якось надто швидко нами зацікавилися.

— Згодна, Тірі. І, здається, ми обоє здогадуємося, чиїх це рук справа, — сказала дівчина.

— От виродок! — Тіріган із досади вдарив кулаком по панелі керування. — Нечітко йому пояснили, чи що?!

— Твій хід з Амон — це, звісно, геніально, братику. Але тут — офіційна особа. І все начебто за законом.

Шатл інспектора вискочив із гіперпереходу хвилина в хвилину й одразу пішов на стикування з кліпером.

Луцій Морт виявився чоловіком середніх років, у військовому мундирі з шевронами Фіскальної Палати й постійною, ніби приклеєною усмішкою на виголеному до блиску обличчі.

— Який у вас чудовий корабель! — промовив інспектор, зустрічаючи близнюків у шлюзі. — Велика рідкість у наші дні!

— Добрий день, пане старший інспекторе, — сказала Тіама. — А ви й наш корабель хочете податками обкласти?

— О ні, мадемуазель! Ліцензія на нього видана нашим військовим підрозділом, а це означає, що ваш корабель не оподатковується.

«Дякую Еріону...» — прошепотіла собі під ніс Тіама.

— Ну що ж, приступімо, панове. Це не займе багато часу.

Зручно влаштувавшись у кают-компанії шатла, чиновник відкрив об'ємне зображення системи з імперського реєстру, звіряючи його з показаннями бортових сканерів.