Розділ 5. Втеча з Рі-Куани

Тіама прокинулася від першого ж різкого сигналу комунікатора. Попервах вона махнула рукою, і на підлогу дзвінко полетіли проєкційні екрани разом із самим приладом.

— Та я вже тут! Кому що треба?.. — Дівчина протирала очі, озираючи каюту й не зовсім розуміючи, що відбувається.

Нарешті комунікатор, що безперервно блимав на підлозі, привернув її увагу.

— Та хіба ж можна так лякати майже самотню дівчину? — пробурмотіла Тіама, піднімаючи й вмикаючи зв'язок.

— Привіт, Тіамо! Терміново потрібна допомога! — Голос Торіана в динаміку був украй напруженим, говорив він глухим шепотом.

— Ти не міг би зранку мені набрати, гірський гноме? Ніч надворі!

— Це в тебе ніч, а в мене — ранок! Ми ж на різних планетах, Тіамо!

— А, точно... — позіхаючи, протягнула дівчина. — Цей нюанс я якось не врахувала. То що сталося?

— Виробіток монархату хтось знайшов, — швидко промовив шахтар. — І я навіть підозрюю, що хтось із людей Рікара. Їх тут багато, родій — метал цінний.

— Ага, я пам'ятаю палкий привіт від тих недоумків, — стиснула губи Тіама. — Усе, я прокинулася. Що далі?

— Напевно, вони стежили за мною. І за тобою, коли ти відвозила готові вироби... Але я вже встиг вибрати весь дорогоцінний шар, тож їм дістануться самі скельця!

— Це ти молодчина, гномику. Але я збиралася до тебе в рейс лише післязавтра — саме мав Тірі повернутися.

— Немає часу, Тіамо! Кристали я сховав у контейнері з-під родію й замаскував родієвим пилом, але їх треба вивезти негайно!

— Та вже... Якщо вони стежили за мною, то Рікару скласти один плюс один і зрозуміти, де шурф із кристалами, зовсім нескладно, — пробурмотіла Тіама.

— Стеження за мною їм особливо й не потрібне, — зітхнув Торіан. — Станція невелика, особливо не сховаєшся. Імперців майже немає, допомоги чекати нізвідки!

— То ми можемо все втратити... — задумливо прошепотіла Тіама. — Але на кліпері полетів Тіріган! А «Носоріг» не такий швидкий...

— «Носоріг»?! Штурмовик?! — вигукнув Торіан.

— Ну так, важкий штурмовик.

— Те, що треба! Якщо на орбіті є їхні кораблі, «Носоріг» — це чудовий шанс урятуватися. З його-то бронею!

— Так, Тіктак його полагодив на славу, — усміхнулася Тіама. — Вирішено: вилітаю негайно! А ти забарикадуйся на складі.

— Я вже тут. Але вдень вони навряд чи наважаться — надто багато персоналу. А от до ночі буде кепсько...

— Уже лечу, добрий гноме! Чекай і не здавайся!

— Чекаю, Тіамо! — Торіан відключився.

— Скальпелю, ти стріляти вмієш?! — Тіама вихором увірвалася до медблоку.

Скальпель спокійно сидів біля великого панорамного екрана й уважно розглядав метеликів, що пурхали.

— Щось сталося? — не повертаючи металевої голови, запитав дроїд.

— Хочеш розважитися? Постріляти, політати... може, навіть трохи повбивати? — видихнула Тіама, після чого перевела погляд на екран: — Ой, метелики! Яка краса!

— Тобі теж подобаються метелики? — поцікавився дроїд.

— Ні, не дуже. То як щодо постріляти й допомогти доброму гному?

— Гномів не буває, Тіамо. Але постріляти можна, якщо тобі треба.

— Треба, доку! Дуже треба! Вилітаємо просто зараз!

— До чого така поспішність? — ледве встигаючи за дівчиною, що бігла, запитав дроїд, видаючи легке гудіння сервоприводів.

— Горю бажанням познайомити тебе з гномом, Скальпелю! Такий шанс випадає раз у житті!

— Я вже не завжди розумію, коли вона жартує... — тихо пробурмотів док, разом із дівчиною забігаючи до вантажного шлюзу «Носорога».

Важкий штурмовик із глухим ревом піднявся з палуби ангара й рушив захисним фарватером у космос.

— Якщо ти забула, — озвався Скальпель, — система захисту зараз працює в автоматичному режимі. Усі правила фарватеру треба виконувати суворо!

— Натяк зрозуміла, доку. Буду дуже обережною.

— Нам належить бій?

— Так, доку. Схоже, пірати Рікара перейшли дорогу нам і нашому другові. Треба його забрати й швидко зникнути, — сказала Тіама.

— Яка зброя є на борту? — запитав дроїд.

— Он там подивися, біля трюму. Тірі завжди щось тримає про всяк випадок.

За хвилину Скальпель повернувся, упевнено тримаючи в маніпуляторах масивну лазерну гвинтівку:

— Чудовий зразок середньоімперської творчості!

— А, це батькова спадщина, — глянула Тіама. — Давня штука, але в ідеальному стані.

— Тоді наші шанси зросли, Тіамо. Я хоч і медик, але все ж бойовий медик, — спокійно відповів Скальпель.

— А тобі пасує, доку! — засміялася Тіама, дивлячись на сталевого лікаря з важкою гвинтівкою напереваги.

Штурмовик, набравши потрібну швидкість, із щільним хлопком розірваного простору стрибнув у гіперпростір.

Планета Рі-Куана зустріла їх своєю традиційною, непроглядною брудною бурею.

Ще під час виходу з гіперпереходу бортові сенсори «Носорога» засікли три кораблі, що дрейфували на орбіті.

— Схоже, дорога назад буде веселою, — зауважив Скальпель, вдивляючись у мерехтливі сітки радарів.

— Два вантажники з додатковим озброєнням — це дрібниці. Броні немає зовсім: одне точне влучання — і вони на звалищі. А от «Ворон» — це серйозно... Діятимемо за обставинами! — сказала Тіама, закладаючи віраж і спрямовуючи штурмовик просто в бушуючу щільну атмосферу.

На посадковому причалі перебувала пара важких транспортів, що вантажили концентрат родію. Навколо все здавалося буденним і спокійним.

Тіама одразу переключила канал зв'язку:

— Торіане, ми на місці! Торіане, відповідай!

— Так, я тут! — озвався шепіт у комунікаторі. — Навпроти складу чергують двоє людей. Нещодавно з'явилися, коли нічна зміна пішла на роботу.

— Зрозуміла тебе. — Тіама звичним рухом перевірила бластер на поясі й запасні батареї. — У тебе є на складі дроїди, щоб завантажити контейнер?

— Так, двоє є. Я їх удень викликав і поки що вимкнув.

— Молодець, гноме! Передбачливо. Вмикай, я йду. Скальпелю, займи позицію в шлюзі й не висовуйся!