Розділ 3. Зруйновані й воскреслі надії

Кліпер важко опустився на посадковий майданчик. На його металевій обшивці темніли свіжі сліди влучань.

Шлюз відкрився, стравлюючи тиск. Тіріган, навіть не дочекавшись повного відкриття важкої апарелі, майже бігом кинувся до корабля:

— Тіамо, з тобою все гаразд?!

— Та все чудово, Тірі! — усміхнена дівчина легко вискочила з прорізу.

— Щось мені так не здається, — похмуро сказав хлопець, розглядаючи спалену броню біля двигуна. — Ти знаєш, що було на Уруку?!

— Та бачила, з першого ряду, — відповіла Тіама. — Ми з Клірісом саме вийшли з гіпера, коли почалася ця атака.

— А ти не могла просто стрибнути кудись?! — явно нервуючи, вигукнув Тіріган. — Цей корабель не призначений для ведення боїв!

— Не призначений, — кивнула дівчина, дурнувато усміхаючись. — Мінус чоТірі винищувачі Адохай у нашому з Вортіаном виконанні.

— Та ти з глузду з'їхала, Тіа! Ти ж бачила, як поводяться ці відморозки! А якби не це... — хлопець тицьнув пальцем у підпалини на обшивці, — ...а пряме влучання?!

— Вортіан — чудовий пілот! Ти б бачив, що він витворяв!

— Та яка різниця... Так, стривай! Хто такий Вортіан? — з підозрою запитав Тіріган, примружившись і дивлячись на сестру.

— У Кліріса є ім'я. Його звуть Вортіан, — трохи розсіяно промовила Тіама.

— А чого це в тебе такий ідіотський вираз обличчя, сестричко? Ти що... закохалася?

— Та ну тебе, Тірі! Яке ще кохання? Так... невеликий флірт.

— Хм. Я, звісно, не указ тобі, сестричко... але ти добре подумала?

— Тірі, відчепися! Коли востаннє на мене звертали увагу?

— Та через тебе пів Ілліріуму шиї поскручувало! — вигукнув хлопець. — Не кажи, що не помітила!

— Ні, не помітила, — заперечно похитала головою Тіама.

— Гаразд, закохана відьмочко, це твоє рішення. І я його, звісно ж, підтримаю.

— Дякую, братику, — щиро відповіла дівчина. — Я тисячу разів подумаю... мабуть.

— Оце «мабуть» мене й насторожує, — зітхнув Тіріган.

— Ти, до речі, обіцяв мені подарунок привезти! Не забув?

— Ходімо, дурненька, — усміхнувся Тіріган, спритно ухиляючись від потиличника. — Зараз покажу тобі дещо.

За п'ять хвилин Тіама з відкритим ротом дивилася на складну об'ємну голограму. У повітрі ширяла найдетальніша модель майбутньої бази з прив'язкою до місцевості та відсканованими зображеннями з глибинних печер Нереї.

— Тірі, ти просто геній! — захоплено прошепотіла дівчина. — Та тут можна ціле місто побудувати!

— Не просто місто, а торгове місто! — гордо підбоченився Тіріган. — А назвемо ми його... Зоряна Факторія.

— Це хто тобі дозволив назви вигадувати, га, слоняро? — примружившись, запитала Тіама.

— А що тобі не подобається, відьмочко? Чудова назва, як на мене! Давай запитаємо в наших.

— Ну клич, давай запитаємо!

Покликані Тіктак і Скальпель із щирим інтересом розглянули мерехтливу модель майбутньої власності.

— Чудова ідея, Тірігане! Я просто в захваті! — подав голос Скальпель.

— А ти що скажеш, здоровило? — Тіама повернулася до масивного дроїда. — Май на увазі, на тобі буде охорона об'єкта!

— Це я вже зрозумів, — басом озвався дроїд. — Може, я тут залишуся, га?

— Ні! — хором відповіли близнюки.

— Ну от... тільки-но все почало налагоджуватися, — забурчав дроїд. — Екран новий встановив, налаштування всякі...

— Не бурчи, Тіктаку. То як тобі моя назва?

— «Зоряна Факторія» — гарна назва, я вважаю, — відповів дроїд. — А ти що скажеш, доку?

— Я підтримую, — Скальпель граціозно підняв угору маніпулятор.

— Отже, змова чоловічої половини? — уперши руки в боки, кинула Тіама.

— Перепрошую, мадемуазель, але ми з Тіктаком не маємо первинних статевих ознак, — незворушно парирував Скальпель.

— Викрутився, значить?! Ну гаразд! — А ти чого іржеш? — накинулася вона на брата, що сміявся. — Зібрали тут загін любителів старовини... Факторія — що це взагалі за слово таке?

— До речі, належить до давньоімперського періоду, — зауважив док. — «Торговельне поселення, засноване на території іншої держави або колонії», — зачитав Скальпель витяг з імперського каталогу. — Усе начебто в тему.

— Гаразд, переконали, — здалася дівчина. — Я, може, й сама таку назву обрала б, просто слоняра мене випередив.

— Ну що ж, тоді я починаю проєкт разом із Торіаном, — бадьоро сказав Тіріган.

— Кошторис зроби на витрати. І план робіт із графіком, — сухо кинула Тіама.

— Це як же я таке зроблю?! — здивувався хлопець.

— А ти думав, факторії засновувати — це просто палицю в землю встромити й прапор вивісити?! — вигукнула Тіама. — А планування витрат? Гроші де ти братимеш — у каюті сестри у верхній шухляді?

— Гаразд, не заводься, — примирливо відповів Тіріган. — Я накидаю приблизний кошторис для початку будівництва.

— Ну от, інша справа, — гордо кивнула дівчина. — Усе, ідіть працюйте всі. Або чим ви там займалися... Відьмочці треба подумати.

Рікар сидів у глибокому м'якому кріслі, із задоволенням насолоджуючись вишуканим кальяном. Перед ним у повітрі мерехтіла блакитнувата голограма Воркана, який доповідав про стан справ:

— Гроші зібрали. Захист кораблів-збирачів посилили, тепер там двоє моїх людей із нових.

— ДезерТірі? — випустивши густий струмінь диму, запитав Рікар.

— Так, нормальні хлопці. Через дурість і по п'яні відстали від своїх частин, тепер у розшуку.

— Тримай їх окремо від решти покидьків. Ті, що кращі, — знадобляться, — затягуючись ароматним димом, сказав пірат. — Які ще новини? Ну, кажи, що ви там знову накоїли?

— Та не ми... Близнюки твої улюблені відзначилися.

— Та-а-ак... — Рікар підвівся в кріслі. — Давай, розповідай.

— Вони, загалом, виграли армійський аукціон на сто тисяч.

— Ну, це така собі новина. Наш відсоток до цього відстебнули?

— Так, але той платіж зник разом із кораблем...