44

На щастя, туалетна кімната була зовсім поруч — інакше б я точно зіпсувала просто стерильно чисту підлогу. А мені цього зовсім не хотілося.

Закінчивши справу, помітила, що нещільно прикрила двері. Коли краєм ока зазирнула в щілину — побачила таке, що ледь не зомліла.

Злодійкувато озираючись, Катерина витягла з-за пазухи невеличкий скляний флакон. Швидко струснувши, вона всипала вміст в одну з чашок. І я навіть не сумнівалась, у яку саме — звісно, в ту, що стояла переді мною.

Ого, це що, мачуха Максима вирішила мене отруїти? — пронеслося в голові. А потім мене пронизала крижана догадка: вона ж, може, підсипала щось гормональне, або стимулятор, що викликає викидень! Срок ще маленький, і ніхто нічого не запідозрить — лікарі вирішать, що це природна втрата. Оце ж гадина… Добре хоч, що я це побачила!

Я вийшла з вбиральні так, ніби нічого не сталося, і сіла за стіл. Подивилася Катерині просто в очі — уважно, але без викриття.

— Ну що, як ти? Вже краще? — поцікавилася вона з усмішкою.

— Здається, так, — відповіла я, думаючи, як поводитись, аби вона нічого не запідозрила. Взяла чашку, ту, що стояла біля мене.

У чашці вже був налитий чай.

— Спробуй, це унікальний збір, — улесливо припрошувала Катерина. — Його мені привезли прямо з Мадагаскару. Тут і молоді бруньки, і пелюстки, і якась магічна трава, що покращує настрій і робить обличчя свіжішим.

Після цього вона піднесла свою чашку до губ і відпила кілька ковтків.

— Ну що ж ти, спробуй, дуже смачно.

— Ой, щось знову піднуджує, але я все одно вип’ю… — я удавано вхопилась за живіт. Ще й прихопивши свою чашку, кинулася назад у вбиральню. Там швидко вилила весь напій у раковину, сполоснула чашку водою, кілька секунд постояла, слухаючи шум води, дивлячись на своє тривожне обличчя в дзеркалі — і повернулася назад.

Щоб виглядати переконливо, я піднесла чашку до губ і зробила вигляд, що допиваю залишки.

— Дуже смачно, — видихнула я. — Дарма тільки бігла.

— Ти... справді все випила? Прямо там? — скривившись, запитала Катерина.

— Ага, — я невинно кліпнула віями. — До останньої краплі. Такий же, мабуть, дорогий чай - якщо з самого Ма... да...

— Мадагаскару, — поправила Катерина. — Хочеш ще? Або ось, візьми печиво.

— Ні, дякую, мене досі трохи нудить. Не хочу зіпсувати тобі частування. Краще вип"ю пізніше.

У цей момент у Катерини завідбрував телефон. Вибачившись, вона підвелась і, зробивши кілька кроків до басейну, притисла гаджет до вуха.

Я ж краєм ока глянула у вікно — і мене наче громом ударило...

По жовтуватій доріжці від воріт до будинку йшов Арсен. Він говорив по телефону і не підіймав голови, але я одразу впізнала його ходу, ті самі плавні рухи, волосся, постать — усе.

Аж раптом Арсен зупинився, наче щось відчув. Повів поглядом по фасаду будинку, різко розвернувся — і зник у густих ялинах.

Катерина тим часом закінчила розмову. Я ж, не гаючи часу, схопила перший-ліпший модний журнал, що лежав поруч, і почала його перегортати, удаючи зацікавлення.

Кинула побіжний погляд — Катерина крадькома озирнулась, зітхнула з полегшенням і сіла на своє місце. Переконавшись, що я «зайнята», піднесла свою чашку до рота й голосно сьорбнула.

— Хто дзвонив? — спитала я, хоча вже майже не сумнівалася, що то був Арсен.

— Та, одна подруга, — відмахнулась Катерина. — Хоче приїхати в гості, а я сказала, що зайнята.

— А… Ну, може, й не треба було відмовляти. Я, до речі, вже маю йти.

— Та ну, побудь ще! — схопивши цукерку, запротестувала вона. — Ти ж іще не бачила мою колекцію картин. Я хочу тобі показати — може, щось сподобається. Я навіть готова подарувати одну — будь-яку, яку вибереш.

— Добре… — погодилася я, хоча всередині все стискалось від недобрих передчуттів.

Так, це був точно Арсен. І, схоже, саме він щойно телефонував Катерині.

Але що він тут робить?

Що їй від нього потрібно?

Може... ні, це неможливо. Хоча… мабуть, він просто повернувся до свого салону, і мати Максима — одна з його клієнток. Тільки й усього. Але все одно… Це ж небезпечно! Я просто зобов’язана поговорити з ним першою. Щоб, не дай боже…