36.

…Тим часом умілі руки Арсена поступово уповільнювали рухи. Він діяв упевнено, спокійно, і я зрозуміла — наче все минулося.

— Досить, — сказав Максим, коли масажист почав м’яти пальці на ногах. — Іди, далі я сам.

О, ні… — злякано подумала я. Виявляється, і цей чоловік теж хоче мене. Просто зараз. Без паузи, без дозволу, без зупинки після всього, що щойно сталося.

Я не могла отак одразу перемкнутися з одного на іншого. Я не хотіла цього. Внутрішньо пручалася. До того ж була страшенно втомлена, вичавлена як лимон. І Арсен… я ж ніби тепер належала йому. Це ж його губи я цілувала кілька хвилин тому. Це він викликав у мені оту зграю уявних колібрі десь унизу живота.

Але я нічого не могла змінити. Від мене нічого не залежало. Я була, по суті, лялькою в руках цього чоловіка, якого ще кілька днів тому вважала благодійником і, прости Господи, покровителем.

Я заплющила очі, щоб не бачити, як іде Арсен. Не чути його кроків. Не відчувати, що йде той, з ким я щойно злітала в небо. А потім… мені стало якось усе одно.

Максим наблизився від узголів"я ліжка. Я чула, як він розв’язував шнурівку, як шелестів його одяг — мій слух загострився після всього пережитого. І не тільки слух — здається, я почала сприймати цей світ зовсім інакше.

— Пригорни мене, дівчинко, — прошепотів він і змусив мене здригнутись. — Порадуй свого хазяїна.

Я простягла руки, взяла його за плечі… Потім обережно стиснула долонями. Заплющивши очі, уявила, що це — Арсен.

— Можеш іти, — звернувся Максим Борисович до масажиста, і я ледь не захлинулася повітрям.

Ну і що? — подумала я. — Так, Арсен це все бачить. Але якщо йому справді не байдуже — Зрозуміє. буде зі мною. Бо…»

— Поспішай, Ларисо, — перебив мої думки олігарх. — Я втомився, хочу відпочити.

Міг би просто пройти повз, — думала я, роблячи те, чого не хотіла.

— Як побачив тебе тут, оголену, липку й солодку від меду… от чесно, не стримався.

Значить, насправді нічого не побачив, нічого не зрозумів —  то й добре, — подумала я. — Хоч міг би, мерзотник, не принижувати при Арсені.

Та про що я взагалі? Адже всі ці оргії відбувалися просто на очах у прислуги, офіціантів, водія. Навіть у продавчині в бутіку шуб були відкриті очі. І він це знав. Йому було байдуже.

Арсен пішов. Я чула, як віддалялися його кроки. І це мене трохи заспокоїло. Чіпкі пальці мільярдера одразу ж затверділи.

— А тепер і я тебе трохи поласкаю, — пробурмотів він, коли, здавалось, йому лишалося зовсім трохи. — Сідай, розсунь ноги.

Моє тіло було обмазане медом, волосся склеїлося, на шиї й щоках ще залишалися липкі сліди… Але я підсунулася ближче до краю, лягла на ліжку так, щоб йому було зручно.

Проникнення, повільне, впевнене, знову змусило тіло відгукнутись. Як виявилося, я взагалі не контролювала себе. Це вже була не пристрасть, як із Арсеном. Але щось подібне — слабкий спалах. І коли Максим кінчив у мене, я відчула, як щось у мені здригнулося. Як ніби… прийняла в себе частинку його.

І тільки колібрі більше не повернулись.

— О, ось так, —  стрибаючи назад у шорти, він лагідно ляснув мене по щоці. — Все вийшло як треба. Може, цього разу хоч один живчик потрапить туди, куди треба — як кулька в лузу, і тоді…

Він нахилився ще ближче:
— Ларисо, народи мені дитину. Якнайшвидше. Ми ж заради цього все й робимо, чуєш?

— Так, звісно… — прошепотіла я, ледь дихаючи.

— А раптом ти вже просто зараз завагітнієш, га? Буває ж таке — зміна клімату, морське повітря. Ти ж здорова, молода дівчина, повинна вагітніти з першого разу. А я ж як тебе наповнив! З’єднай ніжки… Хочеш, віднесу тебе в спальню, полежиш.

— Мені треба помитися, — прошепотіла я, уникаючи погляду.

— Потім помиєшся, це ж просто мед.

— Так... Мед…

— Але коли не хочеш лежати... Ходімо краще до океану? Я ще з учора не плавав.

— А як же… твій живчик?

— Думаю, що все, що мало потрапити — вже там.

— Тоді ходімо, звісно…