1.

Це був передвесільний день...

 Гільце, дівич-вечір, чи як воно там називається, коли, після загальної гулянки у колі друзів я мала назавжди попрощатися із волею й дівоцтвом - формально, звичайно, проте...

Я дуже не хотіла, але мої батьки наполягали, аби усе відбулося традиційно: ще зранку ми з мамою крутили голубці, ліпили котлети та тушкували капусту, в вітальні стояв сервірований стіл на вісім осіб. На дев"яту вечора мали зібратися найближчі - мої батьки, хрещені, я та старша дружка. 

Аби відсвяткувати цей найщасливіший день у житті кожної дівчини як належне, по-справжньому, я, звичайно ж, перед застіллям чкурнула на гулянку, яка відбувалася в місцевому кабаку, як ми називали кафе "Калинка". Одягнула зручні чорні джинси, білу шовкову блузку в горошок, перехопила стан червоним ременем. Вільно розпустивши довге волосся та накрасивши губи яскравою помадою, бризнула на шию улюбленими «Miss Dior» — шикарний подарунок, зроблений мені на день народження моєю багатою хрещеною, тіткою Сонею, яка живе в Харкові. Мені так хотілося в свій останній день свободи бути красивою, потанцювати і відірватися на повну! Нарешті, взувши дорогущі туфлі «Marsala» (теж подарунок другої мами), поклала кілька сотень у бананку, аби вистачило на м0г0рич.

Спочатку все було нормально, пригостивши найближчих подруг мартіні, я трохи сп"яніла сама і танцювала, повністю віддавшись мелодії, що лунала з сам-буфера в куточку невеликого, але затишного залу. Коли зазвучала повільна мелодія «Sleep Well Beast», я заплющила очі, підняла вгору руки, хитаючи ними у стилі східного танцю, не помічаючи нічого та нікого, голосно приспівуючи та зовсім не турбуючись, хто і що може про мене подумати. Бо я мала коханого, і лише його думка була для мене важливою, все інше не мало жодного значення.

Лише одна ніч відділяла мене від миті, коли я стану законною дружиною Артура Карпенка, стану повністю незалежною, матиму власну сім"ю, законного покровителя, заступника... тож чому б мені не повеселитися на повну?

Відчуваючи доторки чужих рук до своїх стегон, я навіть не розплющувала очей - хто мав мене ревнувати? Я ще дівчина, це останні години мого дівоцтва, чому б не поринути в світ своїх мрій, надій і бажань, чому б не дозволити іншим мене обіймати?

- Яка ти красива... - прошепотів на вухо голос, і вуста жагуче накрили мої, гарячі вологі долоні лягли на талію...

Звичайно, це вже було занадто, й регочучи, я вирвалая з обіймів та пішла до бару, аби замовити охолоджуючи коктейль. До мене підбігли мої дівчата і почали вимагати, аби я "додала дози", тобто, замовила їм іще спиртного. Розщедрившись, щаслива від загальної уваги, я записалася у борг - на три алкогольних мохіто, шість піна-колади й одну ром-колу, собі взяла лимонаду. 

Усе було просто пречудово, я відчувала себе так, наче моє весілля уже почалося, і навіть трохи засмутилася, коли побачила, що вже час повертатися додому - без мене гільце б не відбулося. Кілька хвилин я марно шукала майбутню старшу дружку, а потім побачила Артура...

Він прийшов у супроводі своїх найкращих друзяк, які тримали його попід руки. Звичайно, коханий теж виставлявся й добряче перебрав, але він ледь-ледь перебирав ногами.

Уже відчуваючи відповідальність за нього, як майбутня дружина, я не стрималася й підійшла із докорами.

- Ти що, напився? - гаркнула я, закушуючи губи, мої пальці стиснулися у кулаки.

- Та пішла ти... - п"яно пробелькотів він.

- ЩО?!

- Малишка, не зважай, - хлопці взялися його захищати та заспокоювати мене. - Він не розуміє, що це ти. Артуре, це ж твоя нівєста... мала, ти краще йди собі, зустрінетеся завтра, в нормальному стані.

- Гаразд...

- Зараз він вип"є води й прийде до тями.

Та щойно, знайшовши подругу, я рушила до виходу, побачила, що мій майбутній чоловік опритомнів повністю, пожвавився й почав доволі відверто приставати до дівчат. Я здивувалася цій різкій, але очевидній зміні його стану. Плюнула на все й повернулася назад до бару, сіла за столик й почала за ним спостерігати. 

Коли зазвучала пісня "Я чекаю твої обійми", Артур нарешті мене помітив, він підбіг та обійняв мене за стан.

- Хочу тебе просто тепер, - зухвало вигукнув він мені в обличчя і під загальний свист та улюлюкання штовхнув просто на підлогу, почав швидко здирати із себе куртку. Коли він накрив нею моє обличчя і, закотивши блузу, почав розщібати пасок на штанях, я злякалася настільки, що це надало мені сил. Я різко відштовхнула нахабу, і, знімаючи на ходу туфлі, голосно ридаючи та розпихаючи натовп роззяв, помчала до дверей.

- Що сталося? - спробували спинити мене дівчата, я ж щодуху бігла далі.

Але він наздогнав мене на вулиці. Схопивши за волосся, Артур повалив мене на коліна, потім розстібнув штани... і, на очах у кількох перехожих, спробував...

- Ти це зробиш, - хрипко гарчав він, поводячись, як справжня скотина.

 Я навіжено чинила опір, голосно верещала, відбивалася, як могла, хапалася руками за кущі... Але моє падіння здавалося неминучим.

Аж раптом із темряви, немов нізвідки, з’явилася автівка. Яскраве світло фар висвітлило мене і Артура, запищали гальма, відчинилися дверцята...

На моє щастя, того дня, відомий у вузьких колах столичний олігарх, Максим Шамревський їхав кудись у справах і, повертаючись до Києва, щоб скоротити шлях, звернув на ґрунтову дорогу; заблукав та потрапив до нашого села.

Далі все відбувалося, немов у казці братів Грімм.

Поки Артур із п"яним подивом дивився на машину, звідти вискочив водій — кремезний чолов"яга під два метри зростом, вхопивши за волосся, він два рази смачно приклався кулаком по пиці мого коханого. На мій превеликий подив, замість вступити у бійку, ще мить тому агресивний та до краю збуджений, Артур почав скиглити, впав на траву і прикрив голову руками.

Тримаючись за найближчу галузку, я повільно підвелася, обтрушуючи одяг та помічаючи, як із пасажирської частини виходить ще один чоловік. Потягнувшись та кілька разів присівши, незнайомець рушив до мене. Навіть у присмерках я помітила, який він красень.