Глава 11

Олексій

Повертаюся з гарячого спогаду до реальності, яка зараз мене огортає…

Я пам’ятаю ту нашу ніч до найменших деталей. Якби хтось попросив мене все розписати — напроти кожної секунди текст стояв би. Довгий та розлогий.

Бо то був не звичайний секс, а кохання… Але лише для мене. Для неї нічого не означало.

Погано бути закоханим дурнем.

Відвертаю голову від троянд на шалику й знову підганяю себе думкою, що треба вставати. Годі сидіти на сирій землі. Ще коріння пущу.

Збираюся із силами — мені вдається. Уже не сиджу, як безхатько, а стою. Повільно пруся до будинку. Смикаю двері.

Якого біса вони не відчиняються?

М-м?

Домофон…

Трясця!

Треба чекати, поки хтось вийде чи зайде.

Спираюся плечем на стіну та пальцем, яким дер фарбу на лавці, а потім тицяв у землю, воджу по шорсткій штукатурці. Болю не відчуваю, а ось квіткові парфуми від шалика… Так.

Злюся…

Нарешті відчиняються двері. Вилітають підлітки з великою жовтою, як курча, колонкою, з якої гупає невідома мені пісня.

Я вихором влітаю всередину та підіймаюся сходами, тримаючись за поручні. Нічого їй не скажу — просто тицьну на дзвінок, дам їй у руки шалик та піду геть. І все.

Якщо щось говоритиме — проігнорую. Не стану нічого їй говорити.

Уже стою на потрібному поверсі, відчуваючи, як мої нерви натягнуті та…

— Це не ваш кіт? — збиває мене з пантелику голос невідомої.

Я обертаюся та бачу перед собою жінку, яка тримає на руках великого чорного кота. Він, напевно, породистий. Вушка приплюснуті, а очі жовті. Видно й те, що він домашній.

— Ну? — жінка продовжує. — Ваш?

— Не мій, — хитаю головою.

Вона невдоволено пирхає та закочує очі так, мов я винен у тому, що кіт не мій. Чи, може, гидує через те, що я п’яний.

Бачу, як жінка стукає у сусідні двері. Коли вони відчиняються, знову питає про кота.

Я вже стою біля квартири Маргарити й слухаю, як невідома ставить ті самі запитання сусідам. Кіт також не їхній. Двері зачиняються, і жінка цокає язиком.

Вона повертається, опиняється біля мене та знову звертається:

— Чого ви тут стовбичите? Злодій? Якщо так — я зараз поліцію викличу!

— Я не злодій, — відповідаю, не розуміючи, звідки вона взяла, що я крадій.

— Знаю я таких «не злодіїв»! — гримає вона та сильніше притискає кота до себе. У нещасного аж очі збільшуються, і він невдоволено нявкає. — Ось так місяць тому один тинявся будинком. Дороге пальто, золотий годинник, а через два дні мою сусідку обікрали! Тому геть звідси!

— Але…

— Я зараз викличу поліцію! — починає виймати з кишені смартфон та набирати номер правоохоронців. Екран тицяє мені під ніс. — Хочеш проблем?

Боже, якась скажена… Притрушена на голову.

Але мені проблем точно не треба. Поліція, шалик, Марго, кіт… А якщо ще й у ЗМІ потрапить…

Ні, дякую.

— Йду, йду, але я не крадій…

— Вали давай, — витріщає очі.

— Йду, але кота перестань так притискати — задушиш. Живодерка, — кажу я та йду сходами.

— Менше патякай, фальшивий захиснику тварин! — кидає мені в спину жінка, і вже чую, як тисне на дзвінок.

Коли моя нога ступає на сходи першого поверху, чую, як жінка питає про кота, а коли виходжу з під’їзду — долинає голос Марго.

Уже на вулиці, де…

Дивлюся на шалик у світлі фар, і…

Замовляю таксі додому.

Я хочу спати. До біса шалик та скажених сусідок із котом!

Через годину таксі зупиняється біля мого будинку, а я вивалююся із салону.  Тихо заходжу на подвір’я, пруся з кам’яним обличчям повз охоронців та йду до гаража.

Відчиняю іншу свою автівку — закидаю шалик у бардачок, і тільки тоді прямую до будинку.

Я все ще п’яний — мене хитає, як лозину на вітрі.

Скидаю взуття, спираючись головою та плечем на стіну. Так би й заснув, але хтось не дає…

Єва?

Гірше.

Я чую голос своєї мами.

Розплющую очі — вона стоїть навпроти мене, руки схрещені на грудях, червоні губи стиснуті, а з очей блискавки вилітають.

Звичайна картина, коли вона зла.

Позаду неї бачу постать Єви в червоному халаті. Дружина невдоволена, але цікаво, через що?

Сумніваюся, що через те, що я приперся п’яний.

— На що ти схожий? — гримає вона.

— На людину, яка вирішила розслабитися! — спокійно та максимально чітко відповідаю.