Глава 9.1

Олексій

Я ставлю порожню чарку на стіл та дивлюся на товариша. Намагаюся сфокусуватися на його обличчі. Але виходить погано. Зображення жахливо пливе. Тому мені важко вловити його емоції. Можу лише чути голос.

— Без презерватива, — підтверджує він. — Але я в неї не… Ти зрозумів. Усе мало бути без наслідків. Вона не могла завагітніти від мене.

— Якщо ти, Валентине, не знав – пропустив у школі урок біології, — я наливаю собі ще алкоголю, — уже сам факт того, що ви спали без контрацепції, у сто разів збільшує ймовірність вагітності.

Притуляю чарку зі спиртним до вуст, але не п’ю. Щойно відчуваю запах спиртного — мене починає страшенно нудити. Шлунок скручується в клубок, а зверху його ніби обмотують колючками. Здається, що зараз заблюю скляний столик.

Тому не п’ю. Прохолодну чарку притуляю до лоба. Стає легше. Значно.

— Воно-то так, але, Олексію… Не забувай, що Марго могла не тільки зі мною спати, — серйозно говорить Валентин. — Як-не-як, вона ж була вродливою дівкою. Згадай, як на неї жадібно дивилися інші хлопці. Ти постійно мені розповідав, що ви сиділи в кафе, а варто було тобі відійти до туалету, як біля неї одразу починали крутитися інші хлопці. М?

Я закочую очі, дивлячись на розмиту стелю… Це правда. Маргарита часто була в полі зору інших хлопців, які добряче псували мені нерви. Не раз я через увагу до неї влізав у бійки, бо…

Коли був молодшим, швидко спалахував. Просто як сірник, а тим паче люто злився, коли до моєї дівчини підходили знайомитися.

— Було таке, — відповідаю після паузи. — Навіть не стану сперечатися.

— Тому ти сам маєш розуміти — Марго за твоєю спиною могла спати з ким завгодно… Варіантів у неї завжди було багато.

— Угу, — мені не хочеться в це вірити. Але все можливо… Олексію, згадай ті фото, на яких вона показувала свою майстерність у тому нехитрому ділі.

— Тому й та вагітність могла бути не від мене, — пирхає він. — Я навіть перевіряти цю дурню не бажаю. Та думаю, що вона після того, як ти її кинув, зробила аборт, бо вона ж дівчина далеко не дурна, аби народжувати й робити собі такий тягар… Взагалі здивований, що вона зі своєю зовнішністю не знайшла собі якогось підстаркуватого чувака з баблом.

Я нічого не кажу, бо якось… Мені гидко. А ще гидкіше від спиртного, яке знову притуляю до вуст. Відставляю чарку якомога далі від себе. Ставлю на стіл, і Валентин продовжує:

— Тому давати такій брудній повії виношувати дитину — ні. На смітнику, мабуть, чистіше, ніж у ній.

Мовчу, а водночас усе-таки хочу випити ще одну чарку, щоб… Затуляю рукою обличчя, згадуючи сьогоднішню зустріч…

Як же паскудно.

Перед очима знову сльози Марго, які сьогодні бачив. Як вони течуть…

Якого біса я постійно повертаюся до її сліз? Чому вони не дають спокою? І чому я настільки чітко їх пам’ятаю?..

За всі роки життя з Євою не пам’ятаю, як вона ревіла, а ревіла вона чимало.

Але до цього моменту, що був сьогодні, повертаюся знову й знову, мов мене зурочили. Зараза.

Від злості все-таки заливаю в себе ту чарку, ледве ковтаючи, і далі кажу:

— Твоя правда. Хай та повія йде далеко. Знати її не хочу.

— Ось і правильно…

— Головне, щоб Єва  не почала мені псувати нерви через неї. Я ж знаю ту жінку — вона зараз ще впреться рогом і почне говорити, що, якщо не Марго, то ніхто… Єва одержима її кандидатурою.

— Заведи до церкви — хай виженуть із неї чортів, — жартує Валентин.

Я беруся хихотіти, а друг продовжує:

— Ти також маєш право сказати своє «фе».

— Маю, — киваю я. — І скористаюся цим. А якщо ні… Буду вимагати, щоб Єва сама народжувала.

— Правильно, — говорить він. — Нема чого жінці вилазити на голову й диктувати свої правила. Вона й так багато чого тобі диктує.

Моя відповідь — мовчання, і Валентин змінює тему. Він щось там розповідає про свою нову дівку. Я не слухаю — провалююся у власні думки, де знову Маргарита зі своїми сльозами.

До тями приходжу лише тоді, коли в легені заповзає прохолодне повітря. Воно трохи протвережує мене й розганяє каламуть перед очима. Предмети довкола знову стають чіткими. Бачу зорі та місяць у вигляді серпу.

Ми вже вийшли з клубу та йдемо на стоянку. Я плетуся до свого авто, але мене осмикує Валентин:

— Ти що, на приколі? Збираєшся сідати в авто в такому стані? Хочеш стовпа поцілувати? Я розумію, що ти свій матеріал здав — продовження твоїх генів буде. Але дитині потрібен батько: сама Єва її нормально не виховає.

Я ж п’яний… Точно… Забув.

— Я зараз заберу з авто документи та викличу таксі, — кажу товаришу. — Ти їдь до своєї Люди.

— Точно викличеш?

— Я ж не ідіот, щоб за кермо сідати…

— Ну дивися мені, — відповідає Валентин та гепається у своє авто. За мить його вже нема, а я  вже у своїй автівці. Забираю документи й відкриваю застосунок для виклику таксі. Бачу кілька пропущених дзвінків від Єви. Ігнорую.