Глава 7.1

Олексій

Я бачу, як постать Марго швидко віддаляється від авто. Біжить, мов на пожежу. За мить її хвилясте руде волосся зникає з поля  мого зору. Вона в будинку.

Треба звідси забиратися, але нікуди не їду. Повертаю голову до вікна, а рукою навпомацки відчиняю бардачок, звідки виймаю пачку цигарок. За мить одна вже в писку — підпалюю та затягуюся.

Єва, як відчує запах цигаркового диму, буде пиляти. Сильно.

Заплющую очі та затягуюся бісовим димом, що стискає легені. У мене нерви.

Як так могло статися, що саме Марго випала на цю роль? Га?

Спеціально прийшла? Але для чого? І ще…

Вона не настільки дурна, щоб… Ось як побігла, коли мене побачила.

Тому…

А якщо спеціально приперлася в мою родину, але не просто щоб виносити дитину, а щоб щось дізнатися? Може, конкуренти її підіслали…

Та ні… Відмовилася…

Якого біса я взагалі шукаю логіку в її діях? Її там може не бути!

Для мене головне, щоб вона зникла, як тоді… Бажано, цього разу — до кінця мого життя!

Видихаю дим та дивлюся на клумбу. Тут також тюльпани квітнуть — помаранчеві. Їхній колір нагадує мені її волосся, і водночас…

Чомусь перед очима стоять ті її сльози, які я побачив, коли вона обернулася. У пам’яті надійно закарбовано, як вони котилися її щоками, доки вона не стерла їх рукою, запевняючи, що відмовиться.

Я не збирався нікуди її везти! Коли в кімнаті сказав їй вимітатися, не думав іти за нею.

Але… Я не знаю, що мене смикнуло. Не хотів же її бачити, але поперся, і ще… Язик сам вибовкав, що завезу її додому.

Для чого?

Не можу собі ніяк пояснити.

Не вечір, а цілковитий жах. І до того ж…

Відчуваю, як усередині все болить. Досі болить та бісова зрада, якої я так і не зміг забути…

Ще тоді мама щедро сипнула мені солі на рану: мовляв, щойно вона побачила Маргариту, то зрозуміла, що та повія й хоче лише грошей. Але не хотіла втручатися, бо… Бо я сам маю здобувати досвід та вчитися.

Класний досвід… Що перша дівчина, що Марго…

Я викидаю недопалок через вікно. Він гепається біля тюльпанів. Сірий дим повільно підіймається вгору.

Одразу після того, як я дізнався про зраду Марго, мама звела мене з Євою. Не лише як із гарною кандидаткою в дружини — тут був іще й бізнес… Угода про злиття компаній у разі нашого шлюбу.

Я не заперечував. Мені було однаково, з ким одружуватися… Єва, Катя, Марія…

Мама торохтіла, що я обов’язково закохаюся в Єву, бо вона красива, мила, розумна, з манерами… Перелічила цілий список чеснот.

Вона помилилася — мене ніщо не зачепило. Ні краса, ні розум… Навіть у ролі забавки в ліжку.

Смішно виходить — сам засуджував зради й страждав від них, а Єві зрадив у день весілля.

Хмикаю…

А хіба можна зрадити жінці, до якої нічого не відчуваєш? Либонь, ручка викликає у мене більше теплих почуттів, аніж вродлива Єва, яка ганяється за вічною молодістю.

Вдаряюся лобом об кермо. Хочеться напитися до свинячого вереску.

Так і зроблю.

Виймаю з кишені телефон і знаходжу в контактах Валентина. Я з ним… Попри те, що Марго з ним мені зрадила, він залишився моїм другом. Так, перші два роки я з ним не спілкувався, але потім заспокоївся, і ми знову найкращі друзі.

Валентин відповідає, і я йому одразу:

— Не хочеш до бару?

— До бару? — дивується він. — Посеред тижня? Щось сталося?

— Сталося, — бурмочу.

— Що? Єва кілограм набрала? — сміється.

Я вагаюся, чи варто говорити, але що вже приховувати? Тому випалюю:

— Пам’ятаєш, Єва ж шукала сурогатну матір? І… Знаєш, кого на цю роль знайшла?

— Кого?

— Маргариту, — називаю її ім’я, а всередині розквітає полин. Гірчить.

— Яку ще Маргариту? — питає він.

— Моя колишня… Та сама…

У слухавці так тихо, як на кладовищі о третій ночі, а потім він порушує тишу:

— Серйозно?

— Так… Але щойно мене побачила — одразу все зрозуміла… Підеш зі мною до бару?

— Звісно.

— У звичному місці? Через годину?

— Так, — відповідає товариш. Після цього я скидаю виклик та… Та чого стояти? Треба їхати.

Прикріплюю телефон до приладової панелі та хочу завести двигун, але краєм ока помічаю на сидінні щось рожеве. Повертаю голову — це шалик Маргарити.

Завжди вона щось забуває. То свою парасольку, то шалик… Схоплюю його, щоб викинути через вікно, але мене зупиняє… аромат. Квітковий. Це парфуми Марго. Їхній запах не змінився. Я так його любив…