Глава 6.1

Маргарита

Я не очікувала такого… Навіть у страшному сні мені не приснилося б, що… Що чоловіком Єви буде саме… Олексій.

Відмовляюся вірити в таку реальність, бо це неможливо! Доля не може так сильно з мене знущатися.

Але, видно, може й нахабно користується цим.

Зараз вона пробиває дно.

Я й без того стільки за ці роки витерпіла, а зараз ще… Батьком дитини, яку я маю виносити, буде мій колишній. Колишній, який свято вірить, що я брехлива зрадниця, що нагуляла дитину від його друга…

Перед очима проноситься наша остання зустріч в авто… Ті огидні фото, слова Валентина про те, що в нас був секс…

Мене до тями приводить чашка з кавою, що випадає з моїх рук. Порцеляновий виріб розбивається на друзки…

Розбивається так само, як моє життя, щойно в ньому все налагоджується.

Від дзвінкого дзенькоту закладає вуха, а в голові зринає думка, що мені треба тікати звідси, бо Олексій…

Я не хочу його бачити — мені боляче. Наче хтось безжально шматує мене ножем зсередини, і сам чоловік… Він не допустить, щоб я стала сурогатною матір'ю для його дитини.

Його обличчя про це говорить, а він… Він за ці роки… Змужнів. Я запам'ятала його хлопцем, а зараз переді мною чоловік, який нанизує мене на свої злі зелені очі. Колись вони дивилися на мене, сповнені кохання.

Я маю відмовитися… Маю… Можливо, мене вибере інша родина. Треба трішки почекати.

Маргарито, ти не можеш чекати! Твоїй доньці необхідна операція! Уже! Вона помре, якщо ти будеш чекати. Зараз кожен день на рахунку! Але він…

Я повертаюся до реальності. Боюся, що Єва почне кричати, бо тут усе дороге, але жінка каже, що нічого страшного, просить не рухатися та вибігає з кімнати, залишаючи нас наодинці.

Олексій примружує очі, грізно складає руки на грудях та робить крок до мене. Крок у нього широкий та важкий. У мене аж підскакує серце, воно опиняється в горлі. Зупиняється.

Я не дихаю та сильніше відчуваю злість і ненависть чоловіка, а ще бачу їх. Обличчя скривлюється, а очі стрімко наповнюються червоною барвою. У мене таке враження, що він зараз схопить мене за горло…

Розумію ці його почуття, але я…

— У тебе десять секунд, щоб покинути цей будинок, Марго, — каже Олексій, а далі самими губами рахує: — Один, два, три, чотири…

Чоловік не зупиняється. Він рахує. Я навіть не хочу думати, що буде, коли дійде до десяти… Очевидно, що він зітре мене на порох, який розвіє…

Я маю йти…

Уже!

Хапаю ротом повітря та роблю крок убік, зойкаючи. Уламок порцеляни впивається мені в ногу, але я не зупиняюся. Я обходжу чоловіка, який продовжує рахувати. Та вилітаю за двері.

Я вже в коридорі, де кидаюся до своїх туфель, але переді мною з’являється Єва, а за нею дві хатні робітниці з віниками та ганчірками в руках.

— Маргарито, ви куди? — питає дружина Олексія, а до всього бере мене за руку. — Ви ж щойно прийшли… Ми не поговорили.

Не знаю, що їй сказати. Просто розкриваю рота, як риба, плямкаючи.

Маргарито, увімкни мізки! Щось вигадай! Швидко! Давай!

— Маргариті зателефонували сусіди та сказали, що вона їх заливає, — чую я позаду голос Олексія. — Тому вона поспішає додому.

— О-о-о… Яка халепа, — жінка помітно засмучується. — Я так чекала цієї зустрічі. Дуже…

— Два дні не зроблять погоди, — знову чую Олексія. — Іншого дня зустрінемося.

— Так, — киває Єва, додаючи: — Ти маєш рацію, коханий.

— А ще, якщо ти, Єво, не проти, я завезу Маргариту додому, — неочікувано каже він, чим… Чим ніби вбиває мені в спину тисячу цвяхів. Одночасно.