Глава 5.2

— Що це таке? — Маргарита не квапиться брати світлини до рук. Дівчина дивиться на мене.

Як же вона переконливо вдає, що нічого не розуміє. Акторка від Бога!

— Подивися! — гримаю, і вона здригається, мов від удару струмом.

Дівчина ховає в сумочку тест — доказ своєї зради — та обережно бере конверт, у якому лежать фотографії. Відкриває його…

Я навіть краєм ока не можу дивитися на ті фото. Відвертаюся. Трохи відчиняю вікно. Мені огидно вдихати аромат її парфумів. Хоч я й люблю його. Сильно.

Заплющую очі та вдихаю свіже повітря. Стискаю кермо так, що воно аж скрипить, і чекаю, що скаже ця зрадниця…

Вона кілька хвилин мовчить, а коли розтуляє рота… Каже настільки передбачуване, що я аж починаю сміятися.

— Олексію, що це за гидота? — продовжує вона. — Це…

— Це, Марго, докази твоєї зради! — обертаюся до неї. — Навіть не думай казати, що ти не зраджувала… Краще зізнайся! Прошу!

Маргарита мовчить. Її очі наповнюються великими сльозами, які вже повільно котяться по щоках. Губи тремтять…

— Не треба вдавати, ніби ти нічого не знаєш! І навіть не кажи, що це не ти на фото! — гримаю й продовжую стискати кермо. — Просто… Просто скажи мені одне… Навіщо? Навіщо ти так вчинила зі мною? Якщо перестала кохати… Хіба не простіше було сказати про це й розійтися?

Раптом уриваю сам себе… Дурний дебіл… Ляскаю себе долонею по лобі й кажу вголос:

— Вирішила зробити з ним дитину, а мені сказати, що вона моя… Скористатися моєю наївністю і тим, що я тебе кохаю… План чудовий, Марго, але, на жаль, я дізнався про все раніше… Валентин усе розповів. — Киваю на світлини. — І показав, як він тебе в усі…

Не продовжую, бо огидно… Так огидно, що в горлі наче стоять помиї… Ще трохи — і я їх виблюю.

Відвертаюся від Марго.

Немає нічого гіршого за зраду. Моя попередня дівчина теж мене зрадила. Це сталося на моїх очах, на вечірці, куди ми прийшли разом. Зайшов на задній двір, а вона «стрибки» практикувала!

І тепер знову зрада… Але цього разу мені значно гірше, бо мої почуття до тієї дівчини не були такими сильними, як до Марго…

Маргариту я кохаю. Сильно, безмежно… Я думав, що ми назавжди будемо разом, а вона…

Повія!

Довіряй після цього дівчатам. Більше ніколи в житті. Двічі наступив на ті самі граблі…

Хоча цього разу граблі залізні, і вони розпечені. Не лише завдали болю, а й обпекли. Наче я потрапив у пекло… І ще маю на лобі клеймо…

— Олексію, це не я на фото! — голосить Марго. — Я не розумію, звідки це… Це якийсь монтаж… Це не я… Я ніколи не мала нічого з Валентином…

Я обертаюся до дівчини і… Сам ледве стримую сльози від образи, але соплі розпускати не стану.

— Мала, Маргарито. Ось докази… А якщо не пам’ятаєш — зараз у нього запитаємо. Він тобі нагадає, що у вас було.

Дістаю з кишені смартфон і телефоную Валентинові. Вмикаю гучномовець. Тягнуться довгі гудки, а після третього голос мого друга розливається салоном:

— Привіт, Олексію…

— Нагадай мені, Валентине, де ти спав із Марго? — питаю в нього. — Бо моя «кохана» забула. Вилетіло з її короткої пам’яті!

Останнє речення ціджу крізь зуби, а він… Чую, як Валентин мнеться. Не бажає говорити, але все ж відповідає:

— На дні народження Валерії… А де саме — в спальні іменинниці. Маргарита за руку завела мене туди. Сказала, що хоче дещо показати, а коли ми зайшли… Скинула із себе сукню, залишившись у чорній білизні… Олексію, я не хочу про це розповідати… Ти мій друг, і мені огидно…

— Це неправда! — вигукує Марго, кидаючи світлини на підлогу. — Я нічого з тобою не мала. Я взагалі не була на дні народження Валерії. Сиділа вдома… Це… Це…

Дівчина задихається… Хоче сказати щось, але тільки гучно хапає ротом повітря…

— Марго, ну яка неправда? — холодно питає Валентин. — Будьмо чесними… У нас був секс, і не раз того вечора. До того ж усі гості можуть підтвердити, що ти там була. Ти ще подарувала їй вазу. Рожеву.

— Ні! — істерить вона, дратуючи мене цим.

Бреше до останнього…

— Дякую, що взяв слухавку, — кажу товаришу та… Думаю, чи варто сказати про вагітність. Але до біса. — Далі я вже сам розберуся.

Завершую виклик, а дівчина крізь сльози говорить:

— Олексію, це брехня! Це якийсь безглуздий розіграш… Мене там не було… Я з ним нічого не мала… І… Я не могла тебе зрадити, бо кохаю… Олексію, повір мені… Ти єдиний чоловік, із яким у мене щось було…

Сльози зіпсували її макіяж. На обличчі — місиво з косметики… Опускаю погляд, і мені на очі трапляється світлина, на якій вона робить…

— Ота світлина каже, що ні. — Тицяю пальцем у фотографію. — Тому, Маргарито, між нами все закінчено. Віднеси цей клятий тест на вагітність Валентинові — порадуй його звісткою, що він стане батьком. А тепер вимітайся з моєї автівки й більше не показуйся мені на очі… Огидна повіє…