Розділ чотирнадцятий. Алекс

– Півроку? – переписує Інеса, коли ми сідаємо у машину. – Ти сказав йому, що його бізнес загнеться в кращому випадку через півроку?

– А в гіршому взагалі місяці через три, – підтверджую я. – Там в папірцях брехня на брехні. Вони намагаються ще щось вкрасти, а він не може помітити всіх, бо зайнятий глобальними питаннями.

– Але як таке могло трапитись? Мені здавалось, що Павук – непоганий фінансист. І батько Артема також тримав справу в їжакових рукавицях. Це ж не Артем, що розгубив би все за лічені хвилини!

Вникати в тонкощі мені не хочеться. Замість цього питаю тихо:

– Знаєш, які були проблеми аристократії приблизно дев’ятнадцятого сторіччя? У них закінчувались ресурси. Ти знайшов дійну корову, перші три роки витягуєш з неї стільки, що раніше і не снилось. Тобі б відкласти трохи цих грошей, купити другу корову, але ж це витрати! А раптом вона буде не така молочна, як ця? Ворон обрав шлях вкладу та розвитку, а більшість його опонентів йшли більш простим шляхом. Але проходить десять, двадцять років і надоїв лишається на кілька крапель. А потім корова здихає, бо вона вже стара, і як би добре її не годували, скільки б в неї не вкладались, рятуючи бізнес, вона все одно не вічна.

– Ти хочеш сказати, що умовна корова Павука вже доживає свого віку?

– Ні, – заперечно хитаю головою я. – Я хочу сказати, що умовна корова Павука вже два роки як відкинула копита. Розумієш, яка зараза, сімейство Кразіних, твій батько, Ворон і ще кілька людей в цій сфері були провідними. Сильна конкуренція, ніхто і не задумувався про об’єднання. На старті ледь горлянки один одному не поперегризали. Ворон пішов на розширення, вийшов з тіні і почав діяти легально, збільшив сферу впливу. Твій батько вигадав схему з Оріоном… Ну, як вигадав, вкрав та реалізував, але це вже деталі. В будь-якому випадку, Оріон приніс купу грошей. А от Павук та інші такої активності не проявляли. Хтось все своє продав, комусь запропонували викупити ще до того, як справа стала безнадійною. Кілька дрібних взагалі втекли,– відкидаюсь на спинку водійського сидіння і закриваю очі, все прораховуючи. – Я вже не раз питав Ворона, нащо йому взагалі треба бізнес в цій сфері, якщо від нього вже мало доходу, він йому не потрібен. Думаю, він хотів контролювати твого батька, але потроху виводив активи. Але, гм, ти знаєш, як та сама аристократія вирішувала свої сімейні проблеми?

Інеса, скривившись, відповідає:

– Знаходили дочку багатого купця, вводили в рід і тягли слідом за нею гору приданого. Або сина купця, як піде. Для цього треба було переступити через власну гордість, але дуже хотілось грошей. Тато любив показувати мені це як приклад загнивання.

– От, – підтверджую я. – Але був ще ідеальний варіант. Знайти багатія серед аристократів, якомусь дрібному віконту взяти за дружину доньку герцога за отримати всі його землі. Там ж не одна корова, там більше.

– Ти хочеш сказати…

– Бізнес Павука на межі, – киваю, – і він не настільки дурень, аби цього не відчувати. Артем звик витрачати понад міру, батьки також. Павук смикнувся, спробував перезаключити кілька угод, але вони пройшли далеко не так вдало, як йому здавалось. Довелось частково урізати виробництво, аби втриматись на плаву, а потім ще й неслабко так вкластись в нове обладнання, бо старе вже зносилось – це видно з паперів, – але все це не принесло бажаного ефекту. Що робити? Шукати акулу, до якої можна прилаштувати свого дурного брата. Варіантів, власне, мало. За віком і статками підходять тільки ти і Карина Воронова, але лише божевільний полізе до Ворона з такими пропозиціями. З таким підходом батька Карина заміж вийде, тільки якщо її хтось викраде та силоміць повезе до РАЦСу, – закочую очі, згадуючи, як сама Карина коментувала це питання.– А от з Ігорем Каніним Павук спілкувався досить тісно, ідеальний варіант. Ти молода і гарна, а твій батько шукає, кому б це тебе прилаштувати. Чому б не підсунути Артема і не прикинутись, що в бізнесі все просто чудово?

Інеса знизує плечима. Звучить все дуже логічно, але від почутого вона не в захваті і все ще сумнівається стосовно деяких слів, перебирає в свідомості можливі варіанти, а тоді промовляє:

– З точки зору Павука питань нема. Але нащо це потрібно було моєму батькові? Він же не настільки ідіот, аби вірити в ці райдужні казки.

– Припустимо, – мружусь я, – частково він дійсно повірив, бо Павук вміє бути переконливим. Але дивись. Наближається твоє весілля, і якраз в потрібних датах Ігор Петрович хапається за цікавий проект, наче в звичній для себе сфері, в якій, власне, є тільки один великий покупець. Він вибудовує настільки звабливий план, що повірити в нього може навіть Ворон, і, здається, майже схиляє його на свою сторону – якоїсь миті Ігор Петрович вірив в те, що Ворон може заплатити йому гроші. Твій батько в той же час дуже не хоче, аби ти позбулась нареченого. На благодійному вечорі, – закриваю очі, дозволяючи числам заповнити мою свідомість,– він навіть певною мірою погоджується мене прийняти. Я був здивований, коли мене не стали силоміць викидати за двері.

– Він пробував тебе вбити, Алексе. І майже досяг у цьому успіху.

Замість відповіді змовкаю на кілька секунд і просто дивлюсь вперед. Інеса повертається до мене, очевидно, помітивши, що щось не так, але я тільки відмахуюсь.

– Так, він спробував, – нарешті неохоче кажу я, – бо на презентації він зрозумів, що я почув зайве і можу заговорити. Але у твого батька до того були інші плани. Він, думаю, здогадувався, що з отрутою я його проведу, а ще він прекрасно розумів, що у Кразіних все не так прекрасно, як здається збоку. А ще він знав про те, що у мене нема ніякого величезного бізнесу, інакше він би про це почув. Логічно?