Розділ дев'ятий. Інеса

Я неозброєним оком бачу, що батько дуже хоче продемонструвати наше багатство, показати, що він – не просто багатий чоловік, а майже аристократ та претендує на відповідні умови життя. Іноді мені здається, що татові дуже хотілось би народитись приблизно на три-чотири століття раніше, аби він міг роюбити пишні бали, а ми з мамою ходили би в сукнях, в яких неможливо вдихнути повітря, затягували би корсети та на будь-який наказ відповідали «так, мій пане». В будь-якому нормальному багатому домі все одно дотримуються рамок розумного, але у тата, наче спеціально для таких випадків, як сьогоднішній, передбачена величезна зала. Ще й цей балкон…

Будинок досить новий, і пишний прийом батько проводить тут вперше, тому мені все здається новим. Весь цей шик, надмірне багатство, яким так пишається тато – все це викликає у мене стійку відразу, доки я стою біля дверей і дивлюсь в щілину, видивляюсь гостей в залі.

Якби у нас сьогодні був просто пишний прийом, можна було б вже блукати серед гостей і дарувати їм свої усмішки, підтверджуючи статус радісної хазяйки вечора. Та, оскільки тато задумав благодійний бал, мені лишається тільки стояти тут разом з іншими дівчатами, що, наряджені, готуються стати нічим іншим, як лотом, за який чоловіки пропонуватимуть гроші.

Добре хоч татусеві вистачило мізків не пропонувати послуги нас, як коханок. Мова лише про те, аби весь вечір танцювати з цим чоловіком, всміхатись йому, бути привітною, грати свою роль і насолоджуватись компанією. Сенс заходу в тому, аби зібрати гроші для якогось благодійного фонду, та я підозрюю, що батько, як і завжди, далекий від чесності.

В будь-якому випадку, дівчата в цьому беруть участь охоче, кожній хочеться, аби її продали дорожче – заодно можна і визначити прихильників.

Якщо чесно, це огидно.

Я закриваю очі і намагаюсь зосередитись на власних почуттях та думках. Сукня не надто зручна, туго затягнута, але вона все одно норовить зіслизнути з мене, бо я, певне, надто худа. Ще й бліда, бо татові подобається, коли я на міль схожа. Світлошкіра білявка, ну куди мені виряджатись у темно-фіолетовий? Напевне, зараз я можу привабити увагу тільки тим, що схожа на оживший труп. Та мого батька не переконати, коли він прийняв якесь рішення, а ця сукня – його подарунок, і…

Я, як і завжди, не маю права сперечатись.

– Хвилюєшся? – смикає мене за руку Лана, одна з дівчат, що погодилась взяти участь в цьому аукціоні, і накручує на палець локон, чорний, як смола.

– Чого б то мені хвилюватись? – дивуюсь я.

Насправді серце в грудях стукотить від хвилювання, і мені здається, що ноги ось-ось підкосяться,  і я впаду без тями. Але показувати це своїм «подружкам» не можна.

– Ну як же, – отруйно хихоче Лана, – ти ж Артемкою поцапалась. А раптом він не захоче миритись? Я, до речі, в залі його бачила.

Артем явно вже взяв у тата гроші – і він обов’язково братиме участь в цьому вечорі. Інша справа, що танцювати з ним я геть не хочу, скажу більше, навіть просто стояти поруч було б огидно, але це нікого не хвилює.

Лана навряд чи зрозуміє, якщо я скажу, що він мені через зраду огидний. Вона вважає, що до сексу треба підходити максимально просто. Ну і що, що в нього була інша жінка? Я ж не погодилась піти з ним до ліжка, сама винна, нема чого змушувати чоловіка чекати.

…Тварина!

– Він вже приповзав, – закочую очі я. – Троянди притяг. Думав купити сто одну, а продали йому вісімдесят шість. Прорахувався!

– А ти що? – дивується Лана.

– Порадила сходити з цими трояндами до якоїсь старої на день народження, – знизую плечима. – А ти думаєш, пробачити варто було? Не хочу. Він мені огидний, та й набрид.

– Не боїшся сьогодні в кутку простояти увесь вечір?

В кутку мені простояти точно не дадуть, тато це передбачив. Аби жодна жінка не відчувала себе приниженою, тут є кілька чоловіків, які, якщо раптом не буде бажаючих, запропонують свою ставку. Та я не хочу танцювати аби з ким. Алекс обіцяв прийти, казав, що вирішить всі проблеми – мені треба просто довіритись.

Довіришся тут, ха! Мені вже з головою вистачило спроб навчити його танцювати, коли ми кружляли в моїй квартирі, ледь не звалились на підлогу, заплутались і, сидячи на паркеті, просто божевільно реготали. Алексу ніде було вчитись танцям, він же з сільської родини, та й не найкращої. А мені в той момент дуже хотілось виявитись просто втікачкою, донькою якогось простого чоловіка, що, навіть якби захотів повернути мене додому, через нестачу коштів не зміг того зробити. От тільки це точно не про мого батька. Він світ з ніг на голову переверне, аби тільки отримати те, чого хоче. І сховатись від нього, просто поїхавши в столицю, я точно не зможу.

Як мінімум тому, що ми й так в столиці.

– Не боюсь, – всміхаюсь я Лані. – А ти? Бо ж у тебе нема ні нареченого, ні кавалера.

– Ой, Інесо, – закочує очі вона. – Ну от не треба. Як тільки вони мене побачать – кинуться платити гроші. Он той красень, наприклад, бачиш? Та куди ти… Прямо, дивись прямо!

Я дозволяю Лані вказати на потрібну людину і завмираю, відчуваючи, як серце пропускає удар від хвилювання.

Алекс дуже органічно вписався в натовп бажаючих взяти участь в цьому дурному благодійному заході. Зараз, дивлячись на нього крізь щілину в дверях і перезираючись з Ланою, я розумію, що цей чоловік – мій чоловік! – напевне, найгарніший з усіх. Я навіть з такої відстані чи то бачу, чи то уявляю собі його сині очі, гарячі руки, м’який оксамитовий голос.