Розділ п'ятий. Інеса

Я дивлюсь на Алекса, як на певною мірою божевільного, якщо чесно. Він здається мені не просто загадковою особистістю, а чоловіком, який сам не знає, що відбувається в його житті. Ніколи не думала, що мене можна одним поглядом загнати в глухий кут, але, тим не менш, відчуваю, що знову починаю червоніти і ніяковіти, хоча збиралась триматись максимально впевнено. Алекс уважно дивиться на мене, ледь помітно всміхається, наче йому подобається те, що він бачить. А я мовчу, хоча треба було б нарешті оголосити свої умови.

– Після того, як цей, – я киваю в бік дверей, показуючи, що кажу про Артема, – переспав з моєю подругою, і я дала йому копняка під зад, мої дівчата трохи… Дивно оцінюють те, що відбувається довкола мене, – я підбираю слова, складаю їх, не знаючи, як вибудувати все, аби воно виглядало правильно та логічно.

Просити Алекса прикинутись моїм нареченим – це найбожевільніша ідея, яка тільки могла прийти мені в голову. Мені треба було позбутись від неї, гнати від себе подалі, геть не думати в той бік. Треба було відпустити його після ночі, сказати, що мене просто накрило одного разу, але це більше не повториться. Ну з ким не буває?

Але Алекс не сліпий і не ідіот, він прекрасно розуміє, що не можна до двадцяти трьох років берегти себе, а потім впасти в ліжко з першим зустрічним просто тому, що накрило. Він наче гіпнотизує мене, а я дивлюсь в його насичено-сині очі, намагаюсь зрозуміти, що відбувається в його голові, що він зараз думає про мене.

Хочу я цього чи ні, а договорити треба, тому я продовжую свою розповідь, намагаючись лишитись максимально спокійною.

– Я втомилась від постійних дорікань, – знизую плечима я. – Хочу нарешті поставити їх на місце. Навіть якщо я самостійно зароблю свій мільярд і стану художником року, заб’ю цими картинами всі музеї світу, це навряд чи їх вразить.

– І тобі так важливо вразити людей, яких цікавить тільки, чи отримаєш ти багатого нареченого? – всміхається Алекс.

– Мені важливо бути вільною, – знизую плечима я.

– Наречений – шлях до свободи? Хіба?

– Так, – киваю я. – Подруги, батьки, все моє оточення повторює, що я мушу вийти заміж за багатія. І рано чи пізно тато змусить мене обрати когось з тих, кого він мені підсовує. А знаєш, як виглядають його ділові партнери?

Алекс кривиться.

– Здогадуюсь. Але ж не всі?

– Інша половина – це щось типу Артема, – кривлюсь я. – Але якщо я покажу, що знайшла нареченого сама, можливо, я встигну? Поки буде шум, всі бажаючі зачекають в стороні…

– А ти?

Я дивлюсь на Алекса з сумнівом, не знаючи, повірить він чи ні, а тоді обережно кажу:

– На жаль, я багато в чому залежу від свого батька.

Він мружиться, знову ловить мене за руку і стискає пальці, наче намагається заспокоїти. Я зітхаю і спокійно приймаю його долоню, відчуваючи жар, тепло чоловічого тіла. Алекс, наче розуміючи, що зі мною не так, обережно обіймає мене за талію і притягує до себе, а я втикаюсь носом йому в ключицю і вдхаю ледь відчутний вже аромат неймовірно дорогих парфумів.

– І мені… – я підбираю слова. – Мені дуже важливо, аби він вважав, що у мене все добре, навіть чудово. Аби не сумнівався в тому, що я принесу йому користь. У нас в сім’ї вже є одна паршива вівця, Славка, і тому всі претензії в першу чергу до мене. А у мене також є ряд… Бажань, якими я б не хотіла жертвувати тільки тому, що татові того захотілось.

Голос починає тремтіти, на очі зрадницьки набігають сльози, але я швиденько моргаю, намагаючись їх змахнути. Не можна піддаватись звабі і розридатись просто у Алекса на грудях. Ясне діло, що дуже хочеться, але у мене нема права на таку поведінку. Я не звикла плакати, я ж не Славко, якому аби привід, і він одразу ж розреветься! Тому, закусивши губу, намагаюсь видати щось схоже на тихий сміх. Не так вже й погано мені живеться. Подумаєш, рідню не влаштовує те, чим я займаюсь, і вони постійно намагаються повернути мене на путь істинний. Іншим людям, тому ж Алексу, куди гірше.

– Тому мені треба виглядати правильно, – твердо промовляю я. – А правильна Інеса Каніна повинна мати багатого нареченого. Дуже багатого. А якщо при цьому він буде гарним, розумним та незалежним, а не як Артемчик, то взагалі буде чудово.

– Зрозумів тебе, – киває Алекс. – Зробимо.

– Треба буде лише походити зі мною на усякі заходи, засвітитись в ресторані, в якомусь театрі. Ну, правильно поводитись, але я впевнена, що в тебе це вийде просто ідеально, – я чекаю, доки Алекс спитає, що він за це отримає, але він задає мені інше питання.

Те, яке миттєво вибиває мене з колії.

– Ти хочеш потягти час, аби втекти?

Я застигю, сумніваюсь в тому, що варто спробувати дати відповідь, і кусаю губи. Алекс наче не може нічого сказати моєму батькові, який йому з того сенс? Гроші. Він не нагадує мені людину, для якої фінанси – головна мотивація.

А ще мені дуже хочеться розповісти правду. Хоч комусь. Але у мене нема достатньо вірних подруг, аби вони не спали з моїм нареченим, не говорячи вже про таких, які не здадуть батькові при першій же можливості. Моя мама – персональна рабиня мого батька, вона завжди вчиняє так, як тому зручно. Брат – просто ганчірка, ще й позбавлена мізків. Екс-наречений… Той просто гуляв направо і наліво, не здатний навіть на елементарну вірність. І, до того ж, йому також більш цікаві гроші мого татуся, аніж я сама.