Розділ четвертий. Алекс

Ніякою службою доставки за дверима навіть не пахне. До моєї феї прилетів якийсь не дуже високо обдарований гоблін, якого явно надули в магазині, бо троянд у нього в букеті вісімдесят шість, і з ними він може прийти на день народження до бабусі (або на могилку), а не в гості до дівчини.

– Давай забудемо все, що ти щойно сказав, – холодно промовляю я, – і ти своїми ногами спустишся сходами. Не хочу бруднити руки об людину з посмертним букетиком.

– Тут, – гнівно спалахують очі женишка, – дев’яносто дев’ять троянд! Ми з Інесою…

– Артеме, йшов би ти, – радить фея, але її очікувано не чують.

– Вісімдесят шість, – виправляю я, вдруге перераховуючи троянди. – Але яка різниця? Тобі чого?

– Я – наречений Інеси! – задирає носа Артем. – І…

– Колишній, – виправляю я.

– Що? – застигає він.

– Колишній, кажу, – знизую плечима я, спостерігаючи за тим, як Артем стрімко вкривається плямами.

Неприємний суб’єкт. Наче і високий, і підкачаний, але чогось йому явно не вистачає. Наприклад, мозку. Козляча борідка, дурнуватий вигляд, знову ж таки, ці троянди… І вся біографія у нього написана просто на лобі, мені навіть не треба трудитись, аби прочитати. Цей програє все за три гри.

За дві, якщо буде нетверезий.

– Я не колишній, – закипає Артем. – Інночко, я миритись прийшов…

– Пізно, –  зітхаю я.

– Чому?

Ну, так, це дуже логічно – питати, чому ти вже колишній, коли двері в квартиру твоєї екс-нареченої відкриває напівголий мужик. Звісно ж, я прийшов встановлювати операційну систему! Або лагодити сантехніку… Що ж ще можна робити зранку без одягу в квартирі неймовірно гарної дівчини! Але, видно, Артемчик так старанно відрощував собі пишну шевелюру і укріпляв корені волосся, що мізкам в тій голові просто не лишилось місця.

– Бо я – нинішній наречений Інеси, – знизую плечима я, хоча взагалі-то збирався забратись геть з життя моєї феї і не тріпати їй нерви. – І якось ми на трьох не планували. Того йшов би ти звідси, доки живий-здоровий.

Вигляд у Артема – відверто побитий і страшенно здивований. Я дивлюсь на нього так само спокійно, пропонуючи нарешті змиритись, що якщо в домі твоєї нареченої сторонній чоловік і поводиться як господар, то наречена вже явно колишня, і спостерігаю за тим, як цей горе-закоханий трусить букетом троянд, явно до кінця не уявляючи, куди йому його засунути.

Вісімдесят шоста троянда ламається при черговому струшуванні, і тепер Артем виглядає ще більш жалюгідно. Навіть руки бруднити не хочеться, аби позбутись від нього, спустивши сходами, хоча… Ні, дивитимемось правді в очі: фея була б задоволена, якби я все-таки прибрав цю зайву істоту з її життя.

І ця зайва істота топчеться на порозі і вперто намагається пройти першу лінію оборони. Навіть, розмахуючи трояндами, дряпає мені руку. А міг би замовити послугу обрізки колючок, аби дівчина не подерла собі руки, доки буде тягти величезний букет до вази.

– Тобі правда краще піти, – відзначає фея, підходячи трохи ближче. – Ми ж уже про все поговорили, Артеме. Приводу продовжувати розмову нема. І повторювати її – тим паче.

– Я не вірю, – шипить хлопець. – Ми ж кохаємо один одного!

– А тобі не заважає те, що ти спав з моєю подругою, ні? – уточнює Інеса таким байдужим голосом, що я навіть не сумніваюсь: подруга просто дала їй можливість виштовхати з життя зайву людину. Інеса взагалі не виглядає засмученою, навпаки, вона наче радіє, що нарешті позбулась нареченого, що служив лише такою собі перепоною.

Буває ж, це ж треба. Деякі навіть раді зрадам, такий собі шанс очистити життя від зайвих людей. У випадку Інеси – одразу від двох. Спочатку боляче, неприємно, а потім відчуваєш неймовірне полегшення.

– Але ж я вибачився! – вражено вигукує Артем. – А тепер хочу повернутись! Невже я не заслужив того, аби ти пробачила мені один-єдиний проступок?!

Я зітхаю. Бачу, що Інесі абсолютно плювати на світлі почуття з боку її колишнього нареченого, великого задоволення вона від його присутності не відчуває. І взагалі не розуміє, з чого це він вирішив, що може просто так постукати до неї в двері, запхати під носа віник з парною кількістю квітів і знову витирати ноги об килимок під її дверима.

Що ж.

Як там? Кавалери зазвичай захищають дам? Я, звісно, не аристократ, скоріше син свинаря, але якось з одним мажорчиком впораюсь.

Я відриваю плече від стіни, об яку спираюсь, і заступаю собою Інесу. Мажорчик приблизно одного зі мною зросту, може, на кілька сантиметрів нижчий. Також здається сильним, але вміння підняти штангу – це не те ж саме, що вміння битись.

Проте, можливо, до рукоприкладства не дійде?

– Пропоную варіант просто піти, хлопче, – тягну я голосом Вольного.

Розумні люди зазвичай просто підкоряються.

Але Артем в список розумних людей явно не входить, бо він задерикувато веде головою і цікавиться:

– Або що?

– Або можеш забути про своє спокійне життя, – знизую плечима я.

– Ти навіть не знаєш, з ким говориш!