30

Якийсь час вони мовчали. Тоді Ар-Лан відпустив руки Андрія, долив чай в його чашку і сказав:
- Залишилось ще трохи. Твоя цікавість до майстрування, шиття і цілительства. Те, як ти вилікував Шостого - в книгах, залишених королем Яковом, нічого такого нема. Я читав ті книги і точно можу це сказати. Це три. І четверте - слуги за тобою записували, коли ти марив. Ти говорив і співав чужою мовою. Що значить, приміром... - він потер лоба, згадуючи завчене напам'ять, але не зрозуміле: - «Обі і ми мі не, Обі і ми, так ла хіт но йі ни віт пус кай»?

Андрій охнув і прикрив рот долонею.
Ох підсвідоме, ну чого ти таке балакуче?!
І повторив слова місцевою мовою.

- Он, значить, як, - пробурмотів Ар-Лан і опустив погляд. Подумав, а тоді сказав: - Положення в нас з тобою, шао Арієн, складне. З одного боку, зрозуміло, що ти нікого не труїв. Шао Іртай - навряд чи винен теж, залишилось тільки довести.

- А як первосвященниця і жреці? - спитав Андрій.

- Стало легше, - Ар-Лан все ще похмуро дивився в стіл. - Швидше за все, одужають. От, до речі, ще одне, чому я став думати, що ти не просто втратив пам'ять і що ти не справжній Арієн Ван Вейден. Ти завжди думаєш про інших... співчуваєш... приходиш на допомогу... а я дуже добре знаю, що таке Тамід, і саме я супроводжував Арієна до столиці. Релігія Таміду говорить, що якщо людина не багата, не успішна і переживає якісь нещастя, значить, їх бог її не любить і за щось карає.

- Ага... - протягнув Андрій.

- Коли людина втрачає тільки пам'ять, залишаються звички тіла. До кого тягнутися, кого уникати, що їсти, пити, все таке. Після удару ти став іншою особистістю. Наче залишилась тільки пляшка, а напій в неї налили зовсім не той, що був. І це, Арієне, складніше, ніж просто винен чи не винен. Бо ти не перший, з ким таке сталось. Нам буде складно.

Андрій слабко усміхнувся.
Чомусь це «нам» викликало хоч якусь тінь надії.

Коли вони допили чай і Ар-Лан пішов, Андрій пройшовся по кімнаті. Тіло все ще було слабким, виснаженим. Він мусив лягти.

Дивився в стелю і думав.
А й справді... те, що сказав Ар-Лан, тільки підтверджувало його здогадки.
Ще частина пазлу склалася, хоч і не до кінця.

Чжоу-дажень говорив про цілителя, який винайшов тут щось на зразок антисептика. І якраз той цілитель на старості став говорити нетутешньою мовою і розповідати речі, яких тут не було.

Тамід і перший король, який запровадив звичаї, логічні на Землі... але судячи з того, як на них обурювались тут, багато що просто не в'язалося з місцевою фізіологією! Як-от, жінки. Всюди, крім Таміду, роль жінки в житті дитини зводиться до того, щоб скинути запліднене яйце. Кладку доглядає молодший. Піклується про малечу молодший. Мати згадує про нащадків тільки тоді, коли їх треба заручити або прилаштувати до справи чи на посаду.

І кажуть навіть, що замикати в чотирьох стінах жінку - шкідливо! Усамітнення з нащадком династії для зачаття дитини - або доля невільниці, або, як у випадку з родом Байхен, угода за великі гроші і почесті. Байхен Кая знає, що її яйце цінне майно, бо з нього має вирости бездоганний шао. Від цього залежить угода...

Ті самі невідповідності звичаїв і слів, від яких у Андрія виникало враження, що цей всесвіт побудований криво, як безкоштовна гра з гаремником.
А воно, може, й не криво!
Швидше за все, такі, як він, приносили сюди кожен своє, так, як це знали і називали в себе.

Минуло ще кілька днів. Коли Андрію стало трохи краще, за ним прислали паланкін і знову відвезли до храму правосуддя. Але тепер ла'лін Інцзянь говорила з ним не в центральному залі, а в маленькій кімнаті, схожій на приймальну якогось типу «мага» з Землі.
В напівтемряві плив димок від паличок з пахощами. На столі блимала напівпрозора куля на підставці. Жриця звеліла:
- Сядь навпроти мене, маленька ящірко. Дивись на кулю. Відповідай.

Перед нею лежали олівці і стопка паперу. Наче перед слідчим.