Глава 37

Я б дуже хотіла розділити оптимізм Дмитра щодо боротьби з Ризькою, але на серці було неспокійно. Ця дівчина напевно що-небудь вигадає, щоб його уярмити, не одне, так інше. Сашенька не Дмитрикові однокласниці, які відступали перед стіною його відстороненості, але як боротися з тією, хто звик все отримувати і має для цього всі можливості?!

Одна надія на стійкість і спритність Зарецького. А тут ще Гліб з Єгором спокою не дають... Ну чому все так?!

– Ангеліно! – покликав гість. – Ти не розкисай, упораємося.

– Що тут може розскиснути – так це твій телефон, – мій погляд якраз впав на девайс шефа, який лежав на столі разом з ключами від машини. – Він уже все, з кінцями?

Після того душа, який влаштував собі бос, вижити телефону було вельми проблематично.

– Живий-здоровий телефон, водонепроникний, просто зарядити треба. Але добре, що документи у мене в машині залишилися. Вибач, я... – керівник нервово скуйовдив волосся. – На емоціях діяв... Це був дитячий вчинок.

– Абсолютно дитячий, – погодилася я і не змогла стримати усмішку. – Ти був такий сердитий.

– Я і зараз сердитий, – колишній вихованець звів брови. – Все-таки тебе не можна залишати саму.

– Ой, Дмитре, чого тільки зі мною не було під час твоєї шестирічної відсутності... І на ноги кривдникам наступала, і сумочкою відбивалася, і в ніс кулаком заряджала, і...

Я замовкла під потемнілим поглядом чоловіка. Ех, занадто розговорилася.

– От я і кажу, що більше тебе саму не залишу! – він вдарив кулаком по столу. Не занадто сильно, але явно показуючи, хто тут господар.

Угу, ось так жінки і потрапляють у залежність. Жила собі спокійно господинею власного життя, а потім в одну мить прийшов ВІН і навів свої порядки, і ти вже ні зітхнути без його дозволу не можеш, ні голову зайвий раз повернути. А я за ці роки дуже звикла до свободи. Мені потрібна підтримка, щоб було кому на плече голову схилити, але не жорстка опіка. Це дуже небезпечна грань, і я не хочу, щоб Дмитро її перейшов. Я розумію, що він за мене хвилюється, і мені шалено приємна його турбота, але все повинно бути в міру. Я ж не кишенькова собачка, яку потрібно тримати в сумці і ні на мить не спускати з рук.

Зарецький знову відганяє від мене інших чоловіків, і з даним аспектом я повністю згодна. А якщо згадати сьогоднішній абсолютно божевільний день, зізнаюся, неймовірно рада прийняти Дмитрика у себе і сидіти з ним ось так. Тільки переодягнути його потрібно якомога швидше, мама може прийти в будь-яку мить. Сподіваюся, речі вже висохли.

– Пішли подивимося, що там з твоїм одягом... – я покликала його за собою до ванної, де з радістю побачила практично сухі, але досить пом'яті речі. – Дуже добре, майже готово. Зараз будемо займатися прасуванням!

Почимчикувавши в своєї кімнати, я розклала прасувальну дошку і взялася за праску. Дмитро притопав слідом і неквапливо пройшовся по спальні, оглядаючи приміщення.

– Тут мало що змінилося з минулого разу... – сказав задумливо.

– Ти запам'ятав? Всього один раз тут був, – я запрацювала праскою ще активніше.

Другий раз у житті прасую чоловічий одяг, і знову для Дмитра. Перший раз був після випускного, коли постраждала його сорочка, і ось знову. Як же мені це подобається!

– Звичайно запам'ятав. Я пам'ятаю все, що стосується тебе... і нас.

Ай, мало не обпеклася! От чортяка... Не можна таке говорити під руку.

– До речі, може, поставимо на зарядку твій телефон? – вказала очима на зарядний пристрій у розетці. – Родина, напевно, хвилюватися буде, якщо довго не зможе зв'язатися. Або раптом що по роботі важливе...

– Не вийде: у мене роз'єм інший, – хитнув головою він. – Так що я тимчасово відрізаний від світу. Знаєш, це такий кайф!

– Втомився?

– Дуже. І не тільки фізично...

Не дивно, та й за вікном уже сутінки.

– Тоді лягай, – я відставила праску, зірвала з ліжка покривало і швиденько накинула його на Дмитрика, аби знову не розреготатися від безглуздого вигляду гостя. Він би тоді образився, а ображати Дмитра я не хотіла нізащо у світі. – Ось, накрийся. А я поки закінчу, і зможеш, нарешті, переодягнутися.

– Я переодягнуся, Ангеліно, – Зарецький не поспішав лягати, закутався у м'яку тканину і став виглядати римським аристократом, загорнутим в тогу. Його рука накрила мою долоню. – Але... не хочу йти...

Моє серцебиття відчутно посилилося. Я і сама не хотіла, щоб він ішов. З приходом Дмитра мій будинок ожив, навіть звичайнісінька кімната стала особливою... тому що тепер тут був він.

– Може... фільм який подивимося? – запропонував Зарецький.

– Давай, – погодилася я, не рухаючись із місця. Втім, як і він. Чесно кажучи, про фільм я зараз думала в останню чергу. Хотілося просто бути поряд із Дмитром, відчувати його, чути голос... Коли він поруч, можна займатися чим завгодно, нудно не буде, перевірено безліч разів.

– Гарна сукня... – продовжив шеф, погладжуючи мої пальці. – І ти в ній дуже гарна...

– Для тебе старалася... – слова злетіли з моїх губ швидше, ніж я встигла їх зупинити.