Глава 36

Я сиділа навпроти Дмитра за кухонним столом і чесно намагалася налаштуватися на романтичний лад, але.... Яка вже тут романтика, коли переді мною таке чудо-юдо в костюмчику не за розміром?! Напевно, я переоцінила себе і свою витримку, тому що варто було очам ковзнути нижче голови шефа, хотілося розреготатися в голос. Тому я намагалася не опускати погляд, зосередившись на обличчі. Коли вже його речі досохнуть? Я сунула їх в машинку на режим віджиму, додатково загорнула в сухе простирадло і розвісила на сушарці – все заради того, щоб Зарецький скоріше нормально одягнувся і не випробовував мої сили.

Коли розбирала одяг Дмитра (легкі світло-сірі брюки і світлу простору сорочку), нижньої білизни не виявила. Напевно, вона зараз на ньому. Мабуть, в рушник завертав, щоб просушити. Шкарпеток не було віл самого спочатку, бос прийшов в босоніжках а-ля «спортивний стиль». У кишені сорочки я знайшла подаровану мною хустку. Виходить, він дійсно регулярно носить її з собою, як деякі чоловіки світлини коханих в гаманці. Від цього стало так тепло...

Я перевела погляд на Дмитрикове підсихаюче волосся. Ух ти, знову змогла назвати його Дмитриком, хоча б подумки. Напевно, через недолугий зовнішній вигляд він зараз не був схожий на Дмитра Андрійовича, ні крапельки! Ще б щетину прибрати – і вилитий Дмитрик, Дмитруся, Димасик...

– Ангеліно... – покликав керівник.

Ох, щось я захопилася підбором йому ласкавих імен...

– Так, Дмитре?

– Я, звичайно, без попередження прийшов, але... не нагодуєш стражденного?

– Ти голодний? – здивувалася я.

– Як вовк! – він, здається, навіть очима блиснув. – Так що, знайдеться, чим погодувати хижака?

Що там у них за пікнік такий, що чоловік мене зараз з потрохами з'їсть?! Він що, цілий день нічого не їв?

– Плов будеш? Ще теплий, – я була вже біля плити.

– Буду все, що ти даси.

Дістала глибоку тарілку і насипала плову з гіркою, потім нарізала огірочків і помідорів, злегка присолила і полила сметаною. Завершила сервіровку імпровізованої вечері трьома скибками хліба.

– Ви, пані Зарецька, дуже дбайливі... – Дмитро взявся за виделку.

– Ем, я взагалі-то Яснопільська... – нагадала йому.

– Соррі, обмовився, дещо випереджаю події... – а очі пустотливо блиснули.

Здається, у когось гарний настрій. Я вже було зібралася порадіти, але Дмитрик раптом опустив виделку, так і не донісши до рота.

– ЦЬОГО пловом годувала? – запитав трохи напружившись.

Ну не брехати ж йому...

– Годувала. Скажу навіть більше: Єгор допомагав його готувати.

Зарецький миттю гидливо відсунув тарілку. Ну от, знову поводиться як хлопчисько, хоча тільки що був дорослим і розсудливим. Ох вже ці ревнощі... Дурний! Коли була з Єгором, я не відчувала і десятої частки того, що відчуваю зараз, коли поруч ти.

– Так, пане начальнику, давайте тільки без дитячого садка, – я присунула тарілку назад до Дмитра. – Єгор овочі чистив, я готувала, поки його речі сохли. Зате тепер мені є чим вгамувати голод найдорожчого боса, – і подивилася поглядом, який говорив «Спробуй тільки не з'їсти!»

– Боюся, мій голод не вгамувати якимось там пловом... – відповів він багатозначно.

Я зробила вигляд, що не зрозуміла інтимного натяку, хоча від чисто чоловічого погляду Дмитра ґрунтовно пробрало. І як йому вдається так дивовижно поєднувати в собі і дитину, і дорослого?!

– Не «якимось там», а дуже смачним, – сказала зі знанням справи, насипала пару ложок і собі і почала активно наминати свою порцію. – Чи хочеш сказати, що тобі не подобається, як я готую?

Якщо чесно, я після трапези з Кірєєвим була сита. Але Зарецькому зараз ревнощі в голову б'ють, так що нехай трохи заспокоїться.

– Дуже подобається! – він знову взявся за виделку.

Дмитрик їв, а я дивилася на нього і теж клювала по рисинці. Як же чудово годувати СВОГО чоловіка! Це особливе почуття, яке... Необережно опустивши очі на його безглузде вбрання, мало не виплюнула плов і закашлялась, придушивши напад сміху. З очей потекли сльози.

Дмитро тут же підскочив і, перехилившись через стіл, поплескав мене по спині. О ні, навіщо ти встав?! Я затряслася від ще одного нападу кашлю-реготу.

– Ангеліно, та що з тобою?! Де у вас чашки? – Зарецький вже підхопив зі столу глечик з водою, а я показала йому потрібну шафку, тому що говорити була не в силах і ледве стримувала черговий напад. Господи, та сядь ти вже, благаю!

Нехай би краще Дмитрик залишався в рушнику, ніж сидів в моєму костюмі. Але тоді він би випробовував мене дещо в іншому плані... Гаразд, треба абстрагуватися бесідою і ні в якому разі не дивитися вниз, тільки в його очиська! Я випила цілу чашку і сяк-так заспокоїлася.

– Тепер все гаразд, Дмитре, – заспокоїла його. – Просто невдало перець-горошок розкусила. Ти і собі водички налий, так, про всяк випадок.

Ех, не люблю брехати, але це той випадок, коли чоловіча гордість дорожча за пару слів брехні. Зарецький сів назад і з'їв усе дочиста, і цього разу я стрималася і милувалася виключно його обличчям.