Глава 30

Життя йшло своєю чергою... У вівторок Зарецький підкинув нам роботи, ще два замовлення. Одне більш термінове, інше менш, і їх потрібно було поєднати з роботою над рекламою вина. Після корпоративу нашому колективу працювалося разом куди веселіше (так, подібні заходи дійсно зближують людей), і вже у четвер ми не тільки готові були почати зйомки постерів для вина, але і просунулися по новим проектам.

У другій половині дня виїхали на знімальний майданчик. Дмитро взяв мене, Влада та Ігоря, а ось Євгена чомусь залишив в офісі. І взагалі, з часів корпоративних посиденьок він якось дивно на нього поглядає, чого б це? Ми їхали на машині шефа, і я тремтіла від нетерпіння. Все ж таки чудова у мене робота!

У студії було людно. Візажисти, костюмери, освітлювачі, ще якийсь персонал, не кажучи вже про знімальну групу. Скоро підтягнуться і моделі. Мені подобалася ця атмосфера, я відчувала, що долучаюся до чогось дивного і дуже важливого. Може, в мені помер режисер?

Поки наші хлопці перевіряли реквізит, ми із Дмитром переглядали одяг для фотосесії і, погоджуючи з костюмерами, вибирали відповідні варіанти. І все б нічого, але Зарецький стояв до мене дуже близько, ніби не міг змусити себе відійти, і це не могло не відволікати, а вже коли він декілька разів ненав'язливо так ковзнув пальцями по моїй долоні... Ні, ну що виробляє на роботі, га?!

Потім йому зателефонували, і він відійшов поговорити, а я зраділа перепочинку, але радість моя була короткочасною, а усмішка, якою провела боса, сповзла з губ, коли зустрілася поглядом із сіро-блакитними очима Єгора Кірєєва. У мене затремтіли коліна. Судячи з того, як він дивився, мій колишній однокурсник (і екс-залицяльник, до речі) прекрасно бачив витівки Дмитра.

Я машинально вибачилася перед костюмером, тому що була не здатна зараз сприймати будь-яку інформацію, і зробила крок до приятеля моїх юних днів. У цю мить чомусь особливо чітко згадалася наша остання зустріч, коли я відштовхнула його при спробі зірвати у мене поцілунок.

– Ну от і зустрілися, Ангеліно, – його красивий рот видав подобу посмішки, хоча в ній не було й грама тепла. – А ти, дивлюся, часу даремно не гаєш, із керівництвом заграєш...

«Припливли...»

Зараз Єгор був останньою людиною, яку б я хотіла бачити. Він ніби вторгся у суто мою парафію, а це може призвести до чого завгодно. Треба ж, майже не змінився з останньої зустрічі, хоча ні, тільки покращав. Так, наш Єгорка гарний собою, навіть дуже, високий і ставний. Його русяве волосся, світлі очі і приємні риси обличчя полонили багатьох панянок, на потоці хлопця і зовсім називали «містер красунчик». На першому курсі він завоював титул «Містер університет», впевнено обійшовши представників інших факультетів, і в подальшому не зменшував планку.

Ще під час навчання Кірєєв почав зніматися для журналів, а після закінчення універу (і моєї остаточної відмови) поїхав за кордон і став найуспішнішою моделлю. Він завжди був популярним хлопцем, а вже тепер... Модні покази, зйомки в рекламі та кліпах, статті в журналах... Здавалося, у нього було все для щастя. Невже в загальній скарбничці не вистачало ще й мене, як вишеньки на торті? Інакше чому так дивиться?

Якщо я правильно розумію ситуацію, то Єгор – одна з наших моделей для зйомок, а контракт із ним підписував Дмитро власною персоною. Або все це жахливий збіг, або... Якби я знала, кого тут зустріну, ні за що не поїхала б у студію, знайшла би привід відкосити.

– А в тебе, як я чула, не бракувало уваги дівчат, – парирувала я.

Нема чого тут мене соромити, сам хороший!

– Жодна з них не змогла зрівнятися з тобою... – сказав він, знизивши голос і намагаючись гіпнотизувати мене поглядом.

– Це тому що ти зі мною не був, – я була не з тих, хто піддається на подібні виверти. – А якщо раптом збожеволію і погоджуся, стану лише однією з багатьох.

– Не кажи так, – Кірєєв підійшов ближче. – Я спеціально підписався на цей проект, коли дізнався від Ритки, що його курируєш ти.

Ритка – це моя одногрупниця, з якою я минулого тижня випадково перетнулася і поговорила «за життя». Краще б мовчала. Але хто ж знав?!

– Даремно підписався, – я і хотіла б спілкуватися з ним по-дружньому в пам'ять про спільне минуле, але не могла. Не тоді, коли так примружено дивиться.

– Ну чому ж даремно?! – він пропустив крізь пальці прядку мого волосся.

Не з добром Єгорка знову увірвався в моє життя, ох, не з добром. Все це погано, дуже-дуже погано! І, ніби на підтвердження цих думок, я, подивившись за спину Кірєєва, майже скам'яніла від важкого погляду демонічних сірих очей.

– Ти все така ж, Ангеліно, – продовжував Єгор, а у мене серце у п'яти втекло. Дмитро заховав телефон і планомірно наближався до нас. – Ні, навіть кращою стала...

– Єгоре, давай обговоримо це пізніше? – процідила я. – Ти ж сюди працювати прийшов? Так давай, працюй.

– Що таке? Ти така напружена, – колишній однокурсник ніби не розумів ситуацію. – Невже не рада мене бачити?! Куди дивишся?

– На свого керівника, – відповів за мене Зарецький, що якраз підійшов. – Пані Яснопольська зараз на роботі. Гадаю, вам теж час зайнятися справою.

Кірєєв не поспішаючи повернувся. Ух які іскри посипалися від поглядів цих двох...