Глава 28

Усю ніч я крутилася в ліжку і згадувала наш із Дмитром затяжний танець і свої від нього відчуття, дорослі відчуття. Ще жоден чоловік не змушував мене відчувати себе так, а перетанцювала я за час корпоративів та інших вечорів із достатньою кількістю народу. Були й молоді, і подібні до мене за віком, і більш зрілі чоловіки, симпатичні і не дуже, але все не те. Деякі хотіли продовжити стосунки і отримували відмову. Я вміла відмовляти, однак намагалася робити це якомога делікатніше, щоб не нарватися на проблеми, хоча часом доводилося проявляти твердість або навіть жорсткість.

Але що робити з Глібом? Я не дарма не хотіла, щоб він бачив мене із Зарецьким, не бажала показувати йому таємне, щоб він це таємне не зруйнував і ніяк йому не зашкодив. Цей чоловік ніби тисне на мене і собою, і дитиною, і я відчуваю, що з подібним індивідом потрібно бути дуже обережною. Ми з ним бачилися лише пару разів, але я вже зараз відчуваю себе мухою, що заплуталася в тенетах павука.

А ось відмовляти Дмитрові я навіть не думала. Так, при першій зустрічі після багаторічної розлуки він ґрунтовно перегнув палицю з демонстрацією своєї мужності, яка значно збільшилася. Мабуть, хотів справити на мене враження, а вийшло навпаки, майже відштовхнув. Але зараз він поводить себе дуже правильно, не тисне, дає мені простір для маневру, і я поступово здаю позиції. Мені знадобилося всього лише десять днів, щоб знову відчути, що ми на одній хвилі. Або все ж ЦІЛИХ десять днів?!

Зрештою я заснула тільки під ранок і прокинулася втомленою, але настрій був на позитиві. Випивши дві чашки кави, прийняла освіжаючий прохолодний душ і розкрила шафу. Вчора ввечері Зарецький поцікавився, що я одягну на майбутній корпоратив. Невже знову хоче одягнутися мені в тон? У мене тільки дві сукні для подібних випадків, чорна, в якій він мене вже бачив, і бордова з атласу. Для різноманітності в офіс вирішила надіти бордо, про що і повідомила керівництву. Тому зараз рішуче витягла атласний наряд і почала «наводити красу».

На роботу прийшла в піднесеному настрої, а коли побачила, що Дмитро надів подарований мною затиск для краватки, настрій стрибнув ще вище. Мені було дуже приємно, що він оцінив настільки скромний презент. Та й тримався бос куди менш відсторонено, хоча і намагався зберігати діловий вигляд. Але я відчувала: невидима перепона між нами продовжує танути.

Що стосується посиденьок, які планувалися ввечері, то відбулися деякі зміни у сценарії. Оскільки за наполяганням сина Зарецькі влаштували вдома чисто сімейне свято, то тепер з подачі Андрія Петровича офісний міні-корпоратив, де повинні були знаходитися лише члени нашої команди, перетворився в повноцінний корпоративище із запрошеними гостями – діловими партнерами Зарецького-старшого і важливими клієнтами компанії, чиї замовлення особливому відділу незабаром належить виконувати. Мені прекрасно відомо, що день народження – лише привід провести подібну масштабну зустріч, так часто буває у вищих колах, і чудово розумію, чому Дмитро захотів розділити ці два заходи і вчорашній день тихо і спокійно провести з близькими, не набиваючи свій будинок натовпом чужих людей.

Робочий день пройшов у радісному передчутті, а ввечері ми розсілися по машинах і поїхали до ресторану, зарезервованого якраз для урочистої події. Я їхала в машині Євгенія, одного з наших дизайнерів, плюс ми підхопили Кирила і Влада. Чоловіки дорогою розповідали байки та оптимальної відвертості анекдоти, так що поїздка пройшла добре. Мені з цими хлопцями було спокійно. Не в тому плані, що я могла повністю розслабитися і забути про все, ні, в даному випадку «спокійно» значило «ніяк». Ніякого хвилювання або чогось такого, хоча Євген був дуже навіть нічого і, як я вже знала, вільний. Влад і Кирило теж приємні хлопці, але у одного є дівчина, а інший одружений.

Я спілкувалася з однолітками (всі хлопці з нашої команди були старші за Дмитра) абсолютно на рівних, не відчуваючи в їх присутності ані невпевненості, ані трепету. З тими, хто був старший, трималася більш шанобливо, але теж більш-менш рівно. І лише новий керівник, вчорашній хлопчисько і пташеня, яке тільки нещодавно наростило пір'ячко, змушував мене відчувати себе дивно, викликав сум'яття. Так, з іншими я такою не була, тільки з ним.

Зарецький заїжджав додому переодягатися, тому прибув окремо, незабаром під'їхав і його батько. У залі ресторану грала приємна музика, гості ходили між накритих столів і розмовляли. Я поки ще мало кого знала, тому обрала Євгена своїм гідом, який нашіптував мені, хто тут кому і ким доводиться. І що б я без нього робила?! Зрозуміло, я б вважала за краще все дізнаватися від Дмитра, але він іменинник і потрібен сьогодні всім і відразу. Знову знайшла його поглядом.

Дмитро був шикарний у чорному смокінгу з бордовим метеликом і того ж кольору широким поясом. Знову ми з ним «однієї масті». Іншим, можливо, це не так вже й впадає в очі, але я-то знаю... Волосся він уклав гелем, щетину підрівняв і виглядав доглянутим, дорогим, справжньою елітою. І, на жаль, Зарецький був полум'ям, на яке стали злітатися жінки.

Деякий час я просто щиро їм милувалася. Який же він все-таки... Так, зовсім виріс, змужнів, а тримається як... Спокійний, впевнений, в міру прихильний до оточуючих, зараз він вимкнув хижака і готовий налагоджувати контакти на благо сімейного бізнесу. І люди ведуться, тягнуться до нього. Але вони не знають усіх його граней, а я... я знаю його всяким. І сумуючим у мене на плечі, і ввічливим у товаристві старших, і ласкавим, коли ми наодинці, і лютим, коли він махає кулаками і захищає знову-таки мене. Дмитро багатогранний, навіть його батькам відомо далеко не все.

Вечір проходив приємно, керівництво спілкувалося з приїжджими гостями, все було на позитивній ноті, я навіть «пробачала» йому всіх тих жінок, які жадали його компанії, поки не помітила особливо активну рудоволосу дівчину, яка кидала на іменинника все більш наполегливі погляди. Ненав'язливо розпитала Євгена про оточуючих боса людей, в тому числі і про неї.