Глава 19

Врешті ніч у «Попелюшки» закінчилася не опівночі, а о п'ятій ранку, коли принц на власному транспорті доставив її до рідного дому, та й туфельок вона цього разу не втрачала. Припаркувався кавалер трохи в стороні, щоб не маячити під вікнами (а то є у нас в під'їзді «ранні пташки», що полюбляють сидіти біля вікна і виглядати, що діється на вулиці). Після Дмитрикових зізнань і прохань мене досі трусило, але Зарецький знову поводився як зазвичай, мабуть, щоб не бентежити предмет зітхань ще більше.

Так дійсно було легше. І взагалі, те, що наговорив мені цей хлопчисько... Це було несподівано і... так, дуже приємно! Нехай у ньому говорить юнацький максималізм, нехай він щиро вважає, що через роки в його почуттях нічого не зміниться, але зараз слова Дмитра йдуть від серця, показуючи щирість і незіпсованість цього підлітка. І я не могла цього не оцінити. Не знаю, як далі складуться наші життя, але ця випускна ніч залишиться в серці назавжди, принаймні у мене.

Але в кожній бочці меду є своя ложка дьогтю, а в даному випадку я б навіть сказала, що цілий ополоник! Тому що коли ми попрямували до мого під'їзду, нас чекав неприємний сюрприз.

– Так ось куди ви поділися, Ангеліно. Я чекав вас біля школи, але так і не дочекався, – Артем Сергійович був нетверезий і явно чекав мене вже давно. – Ну так, хто б сумнівався, що Зарецький за вами по п'ятах бродить. Тільки навіщо вам потрібен цей шмаркач?

Господи-Боже, за що ти так зі мною?! Я притиснула до грудей квіти, тому що ОБЖД-шник знову окинув їх ненависним поглядом, а потім підняв цей каламутний погляд і оглянув нас із Дмитриком. Від Кудряшова за версту несло перегаром, одяг був у безладі, а складка біля губ ставала все жорсткішою.

– Артеме Сергійовичу, я ж вам нічого не обіцяла, – спробувала урезонити колишнього колегу.

Однак рівень його агресії тільки зріс.

– Гаразд, баба – дура, не розбирається в чоловіках і не розуміє, хто їй потрібен, але ти-то, жовторотику! – він зиркнув на Дмитра. – Хлопчисько, ну що ти здатний їй дати?! Батьківські гроші? А сам-то ти що можеш? Іди-но тискати своїх дівчаток-одноліток, а дорослі речі залиш дорослим, не доріс іще.

– А мене на дівчаток не тягне, у мене Ангеліна є, – крижаним тоном відповів йому Зарецький. – Вона найкраща.

– Найкраща, та не про тебе, салаго! – чоловік загрозливо наблизився.

– І тим паче не про вас, Артеме Сергійовичу, – Дмитро виступив уперед, закриваючи мене собою.

– Не підеш з дороги – потрапиш до лікарні, – рикнув учитель (якщо цю людину, звичайно, можна так назвати). – Ти більше не мій учень, панькатися не буду.

– Вам би самому не завадило проспатися, а то потім буде соромно. Чи не бачите, що дівчина з вами бути не хоче? – колишній вихованець скоса глянув на мене.

А я розгублено стояла за його спиною і просто не знала, що робити. Наближалася бійка, безумовно. Скандалу не хотілося від слова «зовсім», вплутуватися в бійку тим паче, але чи можна урезонити цього індивіда без застосування сили? Слова він зараз точно не сприймає і буквально наривається на конфлікт, упевнений у своїй правоті. У мене по спині озноб пішов, і я ще сильніше загорнулася в піджак недавнього підопічного.

Що робити, що ж робити? Закричати і покликати на допомогу? У таку рань навколо майже нікого, он тільки стара дамочка собачку вигулює на іншому боці майданчика, та й то ось-ось зайде за кут. Зателефонувати до поліції? І що сказати?! «Я провела ніч з учнем, але нас спалив учитель і колега?» В голову не йшло нічого розумного, але я знову зробила спробу привести до тями нетверезого чоловіка.

– Артеме Сергійовичу, ви ж учитель! Подібна поведінка може зашкодити вашій подальшій кар'єрі, – я виглянула із-за Дмитрика. З боку це, напевно, виглядало комічно, але мені в ту мить було зовсім не до сміху. – Ви занадто багато випили, вам дійсно краще піти додому і відпочити, а потім ми спокійно поговоримо...

Угу, так він і заспокоївся.

– Допоки цей молокосос буде ошиватися поруч, нормальної розмови не вийде, – гаркнув препод. – Якщо не розуміє по-хорошому, доведеться пояснити йому по-поганому, що не можна переходити дорогу дорослим дядькам.

Це хто тут ще дорослий?! І що за нахабство? Поводиться так, ніби я його практично зрадила, хоча взагалі на мене ніяких прав не має. Як же уникнути бійки, як розрулити все мирним шляхом?

Ще раз озирнувшись у надії побачити когось із навколишніх чоловіків, щоб допоміг приборкати нетверезого (невже цього ранку всі місцеві собачники вимерли?!), прогавила початок бійки. Я не побачила, хто зробив перший випад (напевно ОБЖД-шник), але двоє чоловіків (вірніше, бугай і молодий хлопець) зчепилися подібно бійцівським собакам.

Цей бій виявився найзапеклішим зі всіх, які мені до цього доводилося спостерігати. Не тільки через те що обидва супротивники не налаштовані були жартувати, але ще й тому, що Артем Сергійович мав дуже хорошу фізичну підготовку. Він для Дмитрика серйозний суперник, тим паче їх в армії (та ще й в особливих військах) вчили вбивати не тільки зброєю, а й голими руками. Всі ті прийоми, які Зарецький зазвичай робив на змаганнях «не по-правді», не доводячи до серйозних травм, Кудряшов готовий був застосувати на ньому всерйоз.

Артем Сергійович – досить висока купа м'язів, а Дмитрик, як і більшість підлітків, продовжує витягуватися, і вся його маса переходить у зріст, тому він хоч і досить прокачаний, але стрункий. Поруч ці двоє виглядають... Ні, не як Слон і Моська, однак мій колишній вихованець зараз нижче вчителя на півголови і чисто візуально йому програє. Чисто візуально, повторюся, бо силоньки в руках Зарецького предостатньо.