Глава 13

Поки я переодягалася, складала речі і розмовляла по телефону, Дмитрик, як виявилося, не тільки набрав води, а й вимив мої кросівки. Тепер вони знову чистенькі, тільки ще більш мокрі. Чи встигнуть висохнути? У будь-якому випадку, пора йти на галявину і розводити багаття. Я зовсім не хотіла зайвого галасу і ажіотажу, планувала повернутися якомога непомітніше, але біологічка вирішила по-своєму, відрядивши двох чоловіків, без допомоги яких можна було прекрасно обійтися. Розумію, що вона хотіла як краще, але...

Синхронний хрускіт гілочок під важкою чоловічою ходою сповістив про прибуття «групи підтримки». Зарецький «підкріпленню» не зрадів, глянув на мене спочатку запитально, а потім майже ображено. Мовляв, як я могла викликати когось іншого, якщо є він, готовий надати всю необхідну допомогу?!

– Тамара Олегівна прислала помічників, сама не очікувала... – пробурмотіла я, хоча, в принципі, не зробила нічого поганого і не повинна була виправдовуватися. Але Дмитрика чомусь захотілося заспокоїти.

Він стиснув губи, але промовчав. Та й не до розмов зараз було, тому що вчителі стрімко прямували до нас. Рустам із Дмитром стояли на «пристойній» відстані, так що ніхто б і не здогадався, що зовсім недавно один з учнів масажував мені ноги.

У ОБЖД-шника було таке обличчя, ніби він дорвався до чогось, на що довго і наполегливо полював. Матінко рідна! Ну що за халепа?! Та я не витримаю, якщо доведеться хоча б просто йти з ним поруч, не кажучи вже про те, щоб він ніс мене на собі або підтримував у будь-який інший спосіб!

Оглянувши мене і оцінивши ситуацію, Артем Сергійович дійсно рушив в моєму напрямку, щоб запропонувати свої послуги і донести страждальницю до стоянки, але, на щастя, його випередив Ігор Віталійович, наш учитель фізкультури (і я готова була його за це розцілувати в обидві щоки!), який знаходився до мене ближче і вирішив проявити себе чоловіком.

І плювати, що у нього були проблеми з математикою і він вічно заплутувався в цифрах, я схопилася за цю можливість руками і ногами і погодилася без роздумів! Столяров хоч і не семи п'ядей у чолі, але класний і веселий. Він гарний у своїй справі і дуже сильний, а ще високий. Жінкам подобаються ці теплі карі очі, мужнє обличчя з квадратним підборіддям і атлетична фігура. Його темне волосся коротко підстрижене, що тільки додає всьому образу «спортивності».

Кудряшов кинув на колегу вбивчий погляд і стиснув кулаки. Мабуть, не очікував, що здобич перехоплять у нього перед самим носом. Я так і відчувала його бажання вирвати мене з рук фізкультурника, а той, здається, цього не помічав, доглядаючи за дамою. Чесно, я думала, Ігор Віталійович, як і Дмитро, понесе молоденьку вчительку на спині, але він легко підхопив мене на руки, ніби я була пушинкою, всміхнувся і попрямував до нашої галявини.

– А гарну я сьогодні дичину зловив! – сказав з усмішкою.

І мені навіть не захотілося його тріснути, занадто була вдячна за порятунок від лап ОБЖД-шника. Та й не з глузуванням Столяров говорив і навіть не хизувався собою, а просто жартував. Я ж казала, що він класний!

– Угу, дуже цінний екземпляр, – буркнув явно не надто задоволений цією ситуацією Артем Сергійович.

А Дмитрик дивився на все це з-під лоба і кусав губи, проте мовчки йшов поруч, передавши каністру Рустаму і підхопивши мої рюкзак і кросівки. Ми обидва розуміли, що нести мене повинен хтось із вчителів, а ніяк не учень, інакше народ може не так зрозуміти. Тому все правильно і логічно, що не причепишся, але...

От скажіть, люди добрі, що зі мною не так? Мою скромну персону, аки ясновельможну принцесу, тримає на руках шикарний чолов'яга, а я в цей час згадую, як зовсім недавно мене ніс занадто молодий для моїх років хлопець. Чому ж мені хочеться проміняти ґрунтовно прокачані біцепси і впевнені обійми дорослого чоловіка на тремтячі від хвилювання руки і міцну спину юного спортсмена, до якої було так чудово притискатися щокою?!

Фізкультурник у нас купається у дамській увазі, йому тільки дай «позалицятися», тому всі його загравання я всерйоз не сприймала. В гімназії є ще кілька чоловіків-вчителів (фізик, трудовик та історик), але ті зазвичай поводяться стриманіше, хоча трудовик теж той ще жартівник. Однак якщо говорити про потенційних залицяльників, то серед викладацького складу тільки ОБЖД-шник погрожував моєму особистому житті і свободі, з іншими у мене були виключно робочі стосунки.

Ігор Віталійович розбавляв шлях бесідою і, якщо моє взуття не висохне, мав намір донести мене після вилазки до дороги, щоб посадити в таксі. Але на цьому його люб'язність не закінчилася, далі він запропонував сісти в таксі разом зі мною, щоб донести потім від машини до квартири. Жарти жартами, але тут вже я була рішуче проти. Навіть якщо буду без взуття і лише у шкарпетках, добігти по асфальту до будинку і піднятися в ліфті не така вже й проблема (влітку під час зливи іноді взагалі доводилося бігати босою), це вам не по лісі розсікати. Та й Дмитрик зиркав на фізкультурника так похмуро, що я вважала за краще не дражнити гусей і не їхати зі Столяровим в одній машині, нехай би нам і було по дорозі. А втім, я взагалі більше не збиралася «кататися» у нього на руках.

Добравшись до галявини, колега під здивованими і зацікавленими поглядами старшокласників (добре хоч ніхто не назвав нас нареченим і нареченою!) знехотя випустив мене з обіймів і посадив на покривало, а я, розсипавшись у подяках, запевнила його, що до вечора моє взуття неодмінно висохне. А навіть якщо і ні, я про це нікому не скажу і буду йти як є, аби мене більше ніхто не намагався вкрасти.