Глава 1

Анотація:

Чи могла я подумати, що стану підпорядкованою того, кому колись витирала сльози і тимчасово замінила батьків?! Тепер він керівник проекту у великій компанії, а мене відправили служити під його «крило». Так, я його колишня няня, і це моя історія. Чи правильніше буде сказати «наша»?!

Теги: службовий роман, керівник та підлегла, фіктивний шлюб

У тексті є: перше кохання, романтика, сильні почуття, складні стосунки, різниця у віці (герой трохи молодше), діти

На момент появи романтичних стосунків обидва герої повнолітні!
 

Глава 1

Цей молодий привабливий чоловік, що по-хазяйськи розташувався у кріслі керівника, не міг бути тим хлопчиком, якого я колись забирала зі школи і з ким вечорами робила домашку, просто не міг! Або все-таки міг?!

А все почалося дванадцять років тому, коли я, шістнадцятирічна дівчина, змушена була підробляти нянею і репетитором в одній особі, щоб накопичити грошей на сукню, туфлі та інші витрати для випускного вечора. На жаль, моя родина (що складається з мене і мами) не могла собі дозволити ніяких зайвих витрат, грошей ледве-ледве вистачало на їжу та оплату комуналки, так що я вічно ходила напівголодна і напівроздягнена. Мама зашивалася на роботі, щоб ми з нею могли звести кінці з кінцями. Але випускний вечір – це святе! Хотілося виглядати жіночною, красивою, впевненою в собі.

Оскільки вчилася я «на відмінно» і навіть йшла на медаль, рекомендації у мене були хороші. Директор школи поставилася з розумінням і дозволила мені цей приробіток, більш того, сама ж і допомогла знайти дуже гідний варіант. Сім'я, що наймала до цього кількох дорослих жінок, які так і не змогли порозумітися з дитиною, вирішила піти на експеримент і спробувати «молоду кров». Батьки шукали студентку-репетитора, а отримали одинадцятикласницю, що було для них нічим не гірше, навіть грошей відстібати довелося менше, бо підробіток був неофіційним. Але навіть та сума, що врешті вийшла, повністю мене влаштовувала, адже заробити більше дівчинці-школярці просто ніде.

Все це носило лише тимчасовий характер, поки не закінчу школу, а там перейду на підготовку до іспитів і вступ до університету, де потрібно вийти на стипендію (в ідеалі на підвищену) і потім з неї не злетіти. Іншими словами, до родини і дитини я прив'язуватися не збиралася, мала намір просто сумлінно виконувати те, що від мене потрібно, і підтримувати дружні стосунки. А вже вийшло в результаті те, що вийшло... Але про все по порядку.

Зарецькі жили у престижному районі, а їх старший син, десятирічний Дмитро, навчався в елітній школі неподалік від будинку. Цей милий двоповерховий маєточок міг би бути дуже затишним, якби не зайва помпезність в його обстановці. Чого тут тільки не було (і ліпнина на стінах і стелі, і вазочки різних розмірів, і невеликі скульптури, і вигадливі меблі), так що складалося враження, ніби ходиш по залах музею. Чи то це просто була данина високому становищу, то чи комусь із родини подібне дійсно подобалося, але спочатку перебувати тут було трохи дивно. Згодом, звичайно, це увійде в звичку, а поки я невпевнено тупцювала у вітальні, чекаючи, коли мене познайомлять з дитиною.

Що стосується самих господарів, то Андрій Петрович був заклопотаним бізнесменом, який майже постійно пропадав у компанії. Оскільки знайомитися я прийшла в неділю, то мені пощастило застати його будинку. Високий і підтягнутий тридцятирічний чоловік з темним волоссям мав приємну зовнішність і чіпкий погляд. Оглянувши мене, він переглянувся з дружиною і задоволено кивнув, мовляв, «схвалюю». У нього запілікав телефон, і господар будинку, відповівши на дзвінок, вийшов з кімнати.

Ну так, я виглядала дівчинкою скромною і пристойною, і хоч була одягнена дуже просто, але зі смаком. Таку і соромитися не доводиться, і уваги вона занадто багато не привертає. Останнє, цілком можливо, могло хвилювати дружину Андрія Петровича (всі ми прекрасно знаємо, що деякі молоденькі няні не гребують тим, щоб украсти чоловіка з сім'ї), проте чоловічого інтересу на мою адресу в його погляді зовсім не було, що не могло не радувати як мене, так і його дружину.

Що стосується самої Марії Іванівни Зарецької, то ця молода жінка вигляд мала втомлений. Її русяве волосся було ретельно укладене, але під сірими очима залягли тіні. Воно й не дивно, адже зовсім недавно вона знову стала мамою. Зараз, після появи другого сина, у неї зовсім не було часу на першого, тому подружжя і вирішило на деякий час віддати старшого під опіку няні, яка після школи його і забере, і уроки з ним зробить.

Звідкись пролунав далекий дитячий плач, що змусив жінку схвильовано піднятися і попрямувати до дверей, але на порозі вона обернулася:

– Валентина Семенівна, наша економка, зараз приведе Дмитрика і все вам тут покаже.

Чекати довелося недовго: літня жінка в білому фартусі виявилася приємною у спілкуванні і була не тільки економкою, але і куховаркою. А ось і мій вихованець.Стоїть насупившись, вивчає підозрілим поглядом. Ну так, зрозуміти його можна. Я людина нова, чого від мене чекати – одному Богу відомо. Та й взагалі... Десять – це той вік, коли хлопчик вважає себе вже досить дорослим і самостійним, хоча по суті є ще дитиною. Загалом, дуже непростий вік.

Хоча йому всього десять, але він уже майже з мене зростом (його верхівка маячить на рівні носа), і якщо врахувати, що діти в ці роки ростуть дуже активно, то в найближчим часом вихованець має всі шанси мене випередити. Витончена статура, темні вихори, пронизливі світло-сірі очі, які різко виділяються на засмаглому обличчі і відразу ж западають у душу. Є в них щось потойбічне, можливо, навіть демонічне. І щось мені підказує, що ця асоціація зовсім не випадкова.