5.4

* * *

   - Ну ти й дрихнеш, подруго! Гей!

   Мене штовхають ліктем просто під ребра.

   Я здригаюся і розплющую очі.

   Що відбувається? Де я? Якийсь поїзд…

   – Слухай. Та тебе навіть обкрадати нецікаво! Спиш, наче у себе вдома! Ти у поїзді! Альо! У поїзді, у платскартному вагоні! Та тут тебе не те, що обікрасти, саму вкрасти можуть! І десять разів покористуватися!

   - Де я? Ти хто?

   - Ти зовсім чумна. Ти що? На наркоті якийсь сидиш? То на біса тоді з такими бабками дози вдуваєш? На. Тримай. Я добра сьогодні. Особливо до таких дурнів, як ти!

   - Що це?

   Дивна дівчина, більше схожа на замурзане чортеня, всовує мені в руки важкий пакет із грошима.

   – Все не віддам. Вважай, комісійні за твоє лоховство! Ну. Де подяка? Я ж могла забрати всі гроші твої!

   – Та що відбувається?

   - Ти правда? Не січеш? Може, ти божевільна?

   – Ні, – мотаю головою. – Я у кафе була, а тут… Раптом тут.

   - Очуміти, подруго. Схоже, тобі підмішали снодійне. Або ще гірше. Такі справи на раз провертають! Ану. Дивись. Скільки пальців? Ім'я своє пам'ятаєш?

   – Так. Все пам'ятаю. Все бачу. Лише голова болить.

   – Отже, просто снодійне. Лише дивуюся, чому тебе не обчистили? Навіщо присипляти і такі гроші залишати? Я Агата, до речі. Будемо знайомі! Цей поїзд  моя територія. Ніхто тебе не чіпатиме! Я дочка барона, між іншим! Щоправда, позашлюбна. Але захист дам ого який! А ти мені сподобалася. І шкода тебе. Чумна якась!

   – Агато! Куди їде цей поїзд? Мені треба до столиці!

   - Стривай. Розігналася вона. До столиці. До столиці три доби дороги! І тебе там, мабуть, не дуже люблять! Ти як на потяг сіла, чумна? Ану. Квиток покажи!

    Розгублено рию по кишенях.

   Але там пусто. Нічого немає

   Натомість Агата вже витягує зім'ятий квиток із якогось рюкзака.

   - Це ж твій?

   – Ні, – хитаю головою

   - Зовсім ти блаженна. Там твої документи. От. Твоя фото на паспорті.

   Беру документи.

   Примружуюся. У тьмяному світлі плацкарта майже нічого не видно.

   - Агафія Курносова.

   З жахом читаю абсурдне ім'я під сто відсотків моєю фотографією.

   У пам'яті спливають слова Хелен про нові документи та нове життя…

   – Агафія! Курносова! Ну офігіти! Слухай! Тебе за що так твої батьки не люблять?

   – Це не моє ім'я. І… Не мій квиток. І все це…

   - Стривай. Ти, виходить, на поїзд не сама сідала? І квиток не ти купувала?

   – Ні, – мотаю головою. - І звуть мене зовсім інакше.

   – Не можна тобі до столиці, – хмуриться Агата. – Проблеми у тебе там. Великі. Навіть по руці дивитися не треба. Документи ці майстер робив. Дуже дорогий. Я в такому розуміюся!

   - І що мені робити?

   – Не їхати до останньої станції. Там на тебе чекати можуть ті, хто квиток-то і купив. Зі мною зараз вийдеш. До моїх підемо. І до барона. Розкажеш. Як є, а далі думатимемо. Барон розумний. Він добре вирішить.

   - Гаразд, - зітхаю.

   Мабуть, у мене просто нема іншого виходу!

________________

Дорогі друзі!!! Не забувайте поставити лайк ( зірочку) цій історії, якщо вона вам подобається!!! Навіть не уявляєте, наскільки це надихає автора!!!

Також обов"язково підпишіться на мою сторінку, щоб не пропустити вихід новинок!

Вьогодні діє знижка на мій роман " СПАДКОЄМЕЦЬ ДЛЯ ДИКУНА" Дуууууже пристрастна історія, рекомендую!!!

Анотація до книги "Спадкоємець для Дикуна"

- Далеко думала втекти, красуня? Чорні очі пропалюють наскрізь. Серце завмирає, пропускаючи удар. Проводить по шиї, притискаючи жилку, що відчайдушно забилась. Мечусь поглядом у пошуках виходу, але з жахом розумію, що його немає. Алмаз? Подивимося, чи станеш ти алмазом у моїй особистій колекції! – Це… Це нечесно! Неправильно! Задихаюсь і тремчу під його руками. - Ти належиш мені. Повністю. Вже двічі. Жаль тільки, на тобі занадто багато одягу. Я вважав би за краще, щоб ти була тільки в одних подарункових стрічках. — Але ми це виправимо. Роздягайся!