4.4

– Олександр? Ти навіщо ... Це ж не справжній шлюб!

   Він входить у мою спальню в тому самому особняку, який колись здався мені лігвищем чудовиська.

   Весілля пройшло просто чудово.

   А його дід так тепло мене сприйняв!

   Я залишилась у спальні одна. І тепер ніяк не уявляю, як упоратися з усіма цими гачками!

   - До біса!

   Він наступає на мене.

   Буравить таким поглядом, від якого підкошуються ноги.

   Скидає дорогою свій піджак, відкидаючи його, не дивлячись, прямо на підлогу!

   - Сааааш? Стривай! Це ж… Дизайнерська сукня!

   - До біса!

   Він ривком смикає, розриваючи найтонші застібки.

   - Ти з глузду зводиш мене. Дано? Ти знаєш?

   Підхоплює мене на руки, жбурляючи на ліжко.

   - Я звик зберігати холодний розум. Ніколи не піддаватися емоціям, але ти… З найпершої зустрічі я просто провалююсь у тебе, як у вир!

   – Саша…

   - Тссссс ...

   Він проводить своїми губами по моїм.

   Легко-легко. Але в мене іскри з очей. І з губ сам собою зривається стогін.

   Особливо коли він дивиться з такою пристрастю. І ніжністю, і…

   Пестить мене ... Так нестримно. Так пристрасно!

   - Ти особлива. Ти знаєш про це? Ти така…. Дана…

   – Я…

   Намагаюся вирватися.

   Але він не дає. Притискає мене ще міцніше і накриває губи таким поцілунком, який здатний збити з ніг!

   – Ти… Мені піти?

   Дивиться на мене шаленим поглядом, відірвавшись.

   Він важко дихає. І… По його обличчю пробігає щось на кшталт болю.

   – Я…

   - Ти не хочеш бути зі мною? Я не наполягатиму, якщо так, Дана. Не в цьому.

   – Ні. Ні, не йди… Просто… Просто в мене це вперше…

   - Тсссссс ...

   Він дивиться на мене з такою ніжністю після цих слів.

   Що я тану остаточно! Забуваю, на якому світі!

   - Не бійся. Йди до мене. Дано. Моя. Моя Дана. Я буду ніжним. Просто віддайся мені і нічого не бійся. Який я радий, що ти стала моєю дружиною!

   І я розслаблююсь.

   Відкидаю всі свої страхи!

   І…

   Боже! Якщо є рай, то він тут! І звати його Олександр Арбатов!

–––––––––––––––

  * * *