Наречена за примусом

1.3

– Послухайте, – я выдступаю назад.

А він навпаки.

Наступає.

Високий. Сильний.

Навіть через піджак я бачу, як бугряться потужні м'язи на його руках та грудях!

Страшно?

Та не те слово!

Він набагато мощніший за тих амбалів, що мене викрали!

І…

Ми тут зовсім самі! Що він збираєтьсязі мною зробити?

- Ви помилилися! Я зовсім не та, хто вам потрібна! Будь ласка. Відпустіть мене, і я нічого нікому не скажу! Правда! Я обіцяю!

Я майже вже втискаюсь у стіну.

А він усе продовжує наступати, наче й не чуючи мене.

Близько. Так близько, що…

Він уже підходить до мене зовсім впритул!

Піднімає руку, і я заплющуюсь. Він що? Збирається мене вдарити?

- Так краще.

Він лише знімає з мого волосся якийсь брудний лист. Мабуть, той випав із того проклятого мішка.

Вертить у нього в руках, продовжуючи мене роздивлятися.

– Хоча… Тут потрібний салон. Серйозна робота. Сподіваюся, це допоможе.

– Послухайте. Кажу вам! Я….

- Дана Авдєєва. 20 років. Батьки Анна та Роман Авдєєви загинули, коли тобі було близько двох років. Виховувалась у дитячому будинку, живеш за адресою…

Чорт.

Усі дані сходяться!

Звідки він може мене знати?

– Вчишся на філологічному та підробляєш у бібліотеці.

Так. Все вірно. Усередині все холоднішає.

Якщо він зараз почне говорити про мою медичну карту, а про решту він уже розповів, залишилася тільки вона, я зрозумію, що мене вкрали, щоб здати на органи!

Може, у нього такий бізнес!

Звідси такий розкішний особняк! І повна безкарність!

Мабуть, він щедро платить кому треба.Щоб на такі викрадення просто заплющували очі!

- Все вірно?

Його чорна густа брова злітає вгору.

– Ттттак. Але я…

– У мене до тебе пропозиція, від якої ти не зможеш відмовитись.

Його губи розтягуються в лякаючий оскал.

Він відходить на кілька кроків, і мені нарешті стає легше дихати.

Ну як… На кілька судорожних переляканих зітхань!

Я сумніваюся, що він стане мене про щось просити!

Але, принаймні, здається, вбивати мене поки що не збираються. І це вже є плюс.